Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
— Але ж ти не пролетарій… А отже, вдавана ідейність не може керувати твоїми діями! — заперечив Марко. — Ти ж не за ідеали марксизму-ленінізму борешся!
Мальцев потягнувся, випростався на мить, аж хрускіт почувся.
— Головне, Клєвєров, зрозуміти, усвідомити і пропустити через себе сам принцип і механізм дії тієї ідейності. Далі — дрібниці. Починаєш усе робити механічно. Мені, колишньому контррозвіднику жандармерії, то було не складно. І раніше доводилося постійно когось із себе вдавати, грати якусь роль… Зрештою, я ж із ними, підступними пролетаріями, і до революції мав справу, тому особливо щось вигадувати не доводилося… Усе було знайоме.
Та й за час роботи я надбав необхідні документи, бо коли ще не пахло смаленим, я собі підготував усе необхідне. Так з’явився пітерський заводський майстер, Іван Мальцев. Ну а далі… мої пошуки тепленького місця увінчалися успіхом. Тут, у Кам’янці, я поки що як у Христа за пазухою, сам бачиш. Щось роблю, щось крізь вуха пропускаю… Вичікую підходящий момент. Але все так не завжди буде. Більшовики не для того прийшли сюди, аби полегшити комусь життя, Клєвєров! Я тобі кажу: вони витиснуть із цієї землі усі соки.
— Похмурі твої пророцтва… — гмикнув Марко.
— Які вже є… — відповів Мальцев. — Та й не пророцтва це, а висновки. Роблю їх з того, що бачу. Гряде біда, Клєвєров. Така біда, що ми у часи «Ніколаєвського ізобілія» й уявити такої біди не могли.
— Подивимось…
Марко відсунув тарілку і гукнув до Маруньки, аби та йому чаю заварила.
— От що… — проказав він Мальцеву. — Завтра маємо ту печатку знайти — кров із носа. Немає часу тягнути кота за хвіст. Хто знає, що тому Сєргєєву спаде на думку завтра…
* * *
Автівка важко торохкотіла на Сатанів. Марко вдавав, що дрімає і подумки тішився, що Мальцев надав йому авто з водієм.
Взагалі, відколи перейшов Збруч і втрапив на територію радянської України, відчував, як його супроводжувало Боже сприяння; здавалось, можна було просто розслабитися і плисти за течією.
Скільки разів у житті Марка траплялося отаке дивне, шалене везіння, коли все складалося, як візерунок на полотні, — він щоразу собі повторював: то не везіння. То Бог мене любить. Значить, і я роблю те, що Господу угодне.
Тож тепер дорогою до Волочиська, біля водія, міг трохи розслабитися і подумки ще раз все добре обдумати…
Те, що вдалося розколоти Мальцева, тобто Верховенського, зберігши свою власну легенду, його тішило. Заразом він дізнався і слабкі місця колишнього співробітника жандармерії. Схоже, Мальцев особливо й не крився. Гроші! Йому потрібні гроші і можливість утекти з країни совєтів… Стомився він. Роль уповноваженого ОДПУ була для Івана заважкою, то відчувалося. А доступ до секретної інформації з першоджерела та професійне уміння аналізувати й робити логічні висновки зі всього, що відбувалося навколо, змушували Мальцева всерйоз задуматися про те, як рятуватиме свій зад, коли зовсім сутужно стане. Хоча… зі своїм талантом триматися на плаву він і за важчих часів би пристосувався. Однак Марко зрозумів: тяжко йому, «не по Сєньке шапка». Одна справа — благородна слідча та розвідувальна робота у жандармерії на благо вітчизни, а інша — те, що отримав, ставши на службу до більшовиків.
Іван запросто довірився, майже висповідався йому, і Шведа це насторожувало. Занадто щиро як для колишнього жандарма.
Так, не всі колишні військові, жандарми, слідаки і навіть контррозвідники царської служби могли прийняти і змиритися з крахом цілої епохи! Для багатьох падіння монархії та встановлення кривавої і нікчемної за своєю суттю так званої диктатури пролетаріату стало особистою трагедією.
Але, Мальцев (Швед подумки продовжував називати Івана Верховенського його пролетарським, вигаданим прізвищем) на слабака мало скидався. Це очевидно. Як очевидно і те, що він, Марко, потрібен йому виключно для загрібання жару. Сумнівів немає: ділитися скарбами Мальцев навряд чи з ним стане. Уся його приязнь скінчиться, коли справа дійде до свого логічного завершення. Якщо все складеться і йому, Маркові, вдасться відшукати ті скарби, Іван без роздумів його прибере…
Марко усміхнувся собі під носа: нехай спробує! Однак витрачати зусилля на перевербування Мальцева, як Маркові видавалося, теж було не варто. Верховенський мав занадто гниленьке нутро пристосуванця. Тож сподіватися, що він вірою і правдою служитиме інтересам української національної ідеї, — марні ілюзії.
Ну добре… Що там ще? Із Кренцелем він зустрівся знову, переговорив. Усе наче вдалося обумовити.