Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Жовна на щоках Мальцева заходили жвавіше.
— Те, що пітерський робітник балується монпансьє від постачальника імператорського дому, взагалі мене повеселило… — продовжував Марко. — Хоча, припустімо, тут я можу і помилятися: коробка могла тобі не належати і перейшла у власність зі всім будинком та його вмеблюванням, посудом тощо… А могла і належати. Як сентиментальний спогад з минулого. Скажімо, ти зберігав у ній листи… чи як ностальжі за миколаївським достатком, коли кава та монпансьє були у широкому доступі. Ну і нарешті…
Іван Мальцев мовчки видихнув.
— Нарешті, товаришу Мальцев, Ви першокласно стріляєте як для пролетарія. У Вас хороша офіцерська виправка, рука завжди при лівому стегні, як приліплена… ну, там, де шабля має бути. І Ви так звикли до офіцерського самовзводного нагана, що коли стається форс-мажор і Вам до рук раптом потрапляє несамовзводний солдатський револьвер, Ви забуваєте про тонкощі застосування цієї зброї; замість звести курок, одразу натискаєте на спусковий гачок… Боюсь, і з фехтуванням у пітерського заводського майстра все добре. І з танцювальними па, — раптом я забажав би перевірити. І французькою ти, Мальцев, володієш, — це однозначно…
Марко на мить замовк, кивнув Маруньці, аби та виставила тарілки на стіл і йшла собі геть.
— Мої підозри утверджувалися поступово, — продовжував він. — Але досить швидко перейшли у тверде переконання. Ти, Мальцев, не той, за кого себе видаєш. Чи у тебе знайдуться переконливі докази того, що ти до революції справді був на заводі робітником?
— Робітником! Аякже! — раптом дзвінко розсміялася Марунька. — Я нічого у Ваших справах не розумію, Іване Миколайовичу, але і я давно так думала… Пане Клєвєров, та Ви на руки його високоблагородія подивіться. З нього такий же робітник, як із тутешнього бондаря скрипаль…
Марко зареготав.
— Ідіть, ідіть, Маріє Степанівно, не Вашого розуму ця справа, — сміючись, проказав до Маруньки.
Вона вдала ображену, фиркнула і почимчикувала до дверей. А Марко багатозначно підняв палець.
— О! О, товаришу Мальцев! Що і потрібно було довести! Жінку ти не проведеш, жінка — вона серцем відчуває. От і я дивуюся, навіщо тобі переді мною грати цей спектакль та прикидатися, коли ми із тобою одного поля ягоди? — проказав Швед, нарешті відкладаючи револьвер убік.
Далі спокійно взявся за ложку і почав наминати наваристу Маруньчину юшку з царської риби.
Мальцев, зітхнувши з полегшенням, взявся і собі за ложку. Замислено виловив у тарілці гілочку петрушки.
— Я так розумію… загроза для мене минула, товаришу Клєвєров? — проказав він, голосно відсьорбуючи гарячу юшку. — А то я, грішним ділом, подумав, що тобі наказано вивести мене на чисту воду і застрелити на місці.
Марко розвів руками.
— Ну що ти, друже… Я ж сказав тобі: ми одного поля ягоди. Та коли ти з людиною ідеш на справу і розумієш, що людина тебе має за йолопа, сам розумієш… До того ж тобі про мене відомо усе, геть усе. А мені?
— Так-так… ти правий! — погодився Мальцев. — Звісно, ти правий, Валеріане. І твоя проникливість і спостережливість робить тобі честь. Я справді дурив тебе щодо свого пролетарського минулого.
— Ну то, може, нарешті розповіси, як там є насправді? — Швед з апетитом відрізав і поклав собі до рота шматочок здоровенного соковитого шніцеля з курячого м’яса та капусти. — Так, — задоволено проказав він, наче нічого не трапилося. — Марія Степанівна відмінно готує, Іване, як для кам’янецької домробітниці. Просто відмінно! Та її шніцелю, на жаль, далеко до котлети де воляй[1]…
Мальцев і собі взявся за рум’яного шніцеля. Тягнув час, ретельно прожовуючи шматочок за шматочком.
— Ну, ну, я слухаю… — не вгавав Марко. — Чи ти не Мальцев? Прізвище якесь… занадто простецьке для людини вищого… е-е-е-е… сословія, занадто вже пролетарське.
— Ти правий, Валеріане, — нарешті відказав Іван. — Ти правий в усьому. Я справді ніколи не був робітником і що таке крейц… як там його…
— Крейцмейсель, — підказав Марко.
— Так. Що воно таке, не мав ні найменшого уявлення, — погодився Мальцев. — Я розумів, що видаю себе у дрібницях, але сподівався, що ти занадто вдячний мені і занадто переймаєшся роботою, аби підмічати за мною отакі промахи. Баюрний писав, що ти поринув у роботу, аби не думати ні про що більше. Але ж ти… Ну добре, слухай. Я розкажу тобі…
1
Cotelettes de volatile (франц. — котлета де воляй) — витвір французького кулінара Ніколя Апперта, нагадує знамениту котлету по-київськи. До Києва рецепт страви потрапив у 1918-му році і у дещо видозміненому вигляді є кулінарною візитівкою української столиці до сьогодні.