Печатка Святої Маргарити

Той тільки гмикнув.

— Ось у цьому, товаришу Клєвєров, і вся слабинка вчорашніх «їх превосходительств і високоблагородій». Кави їм, реверансів, хрусту французької булки… Якби я не був твоїм начальником, сидів би ти, Валеріане, на солдатській баланді та картоплі в мундирах! — розсміявся добродушно. — Бо кави тобі тут, у Кам’янці, ніхто сьогодні не зварить, навіть якщо й має. Кава, Валеріане, тепер вірна ознака того, що у домі, де нею бавляться, не прості трудові люди живуть, а значить, та оселя нам на замітку! Ось чай — інша справа! Найбільш трудовий, пролетарський напій…

— Воно-то так, тільки от що ж ти, коли чаюєш, — раптом проказав Марко, — то п’єш його не по-пролетарськи, як Сєргєєв, наприклад… З блюдця, вприкуску зі шматком сахарину?

Ложка в руці Мальцева застигла на півдорозі до рота.

— Що ти сказав, товаришу Клєвєров? — пробурмотів він невиразно.

— Кажу, — Марко глипнув на Маруньку, що завмерла з тацею в руках за спиною Мальцева, — кажу, товаришу Мальцев, що як для вихідця з лав трудового пролетаріату, ти занадто любиш розкіш. Колишні заводські майстри чаї ганяють не зі склянок у срібних підстаканниках, як звичні до такого колишні офіцери царської армії та всілякі служиві… Та й ножом і виделкою користуватися не дуже уміють… А ти ними вправно орудуєш!

— Багато ти знаєш, Клєвєров… — Мальцев зціпив зуби. Рука мимоволі потягнулася до зброї, однак його револьвер лежав разом із портупеєю та кителем на кріслі, в кількох кроках.

Марко тим часом направив на Мальцева свого «Уебблі Скотта».

— Заспокойся, товаришу Мальцев, я тобі не ворог. І зброя у мене в руках саме для того, аби ти заспокоївся, а не для того, аби тебе порішити.

Мальцев нервово зім’яв лляну серветку.

— Чого тобі треба, Клєвєров? Чого ти хочеш? Марко усміхнувся.

— Нічого особливого, просто за ці дні, відколи я тут, я мовчу і спостерігаю, і те, що я бачу, дало мені підстави для певних сумнівів…

— І що ж ти бачиш? — проказав Мальцев, піднімаючи погляд на Марка.

— Бачу, що з тебе такий же пролетарій, товаришу Мальцев, — підморгнув Швед, — як із мене балерина із Большого театру… А ти вперто правиш своєї, що у минулому був заводським пітерським майстром.

Мальцев нервово облизав пересохлі губи.

— А ще я помітив, що як для заводського майстра, простого трудяги, ти занадто розумний, занадто ерудований, занадто призвичаєний до розкоші… — криво усміхнувся Марко. — Не в Зимовому ж тебе у сімнадцятому цього навчали?

— Це всі твої аргументи? — мовив Іван Мальцев.

— Ні… не всі, — продовжив Швед. — Зліпки з ключів… У такій справі, зазвичай, що менше причетних, то краще. Та й у чому, власне, проблема колишньому заводському майстрові виготовити за зліпками ключа?

— І це все? — знову пробубонів Мальцев.

— Ні, і це не все. Крейцмейсель…

— Я ж подав тобі його, — похмуро відказав Мальцев.

— Іване… — гмикнув Марко, не відводячи револьвер від грудей Мальцева. — Правда у тому, що крейцмейселя ні у тому ящику, ні біля нього не було. Крейцмейсель — це різновид зубила. Якось мені довелося ним скористатися. На цьому мої знання різноманіття назв робітничого інструментарію завершуються, але цю назву і вигляд інструмента я запам’ятав, от і захотів пересвідчитися, чи відомо пітерському робітникові, як він взагалі виглядає. Виявилося, що заводський майстер уявлення не має, що таке крейцмейсель!