Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Ніхто, звісно, виходити добровільно не збирався.
Надихавшись отруйного диму і викашлюючи легені, засілі відстрілювалися з останніх сил.
А дим густою пеленою поволі вкривав усі приміщення, змушуючи контрабандистів відступати углиб приміщення.
Мальцев знову вилаявся собі під ніс, коли куля пролетіла зовсім поруч і вдарила у дерев’яну балку над головою.
— Чорти б їх побрали! Порішити мене сьогодні задумали? Я вам покажу, сучі діти!
Кілька пострілів — і його зброя безпомічно захаркала — скінчилися набої.
— Їм втрачати нічого, товаришу Мальцев! От вони і б’ються до останнього! — проказав, з’явившись нізвідки, Котьонкін, мружачи очі.
— Дуже глибокомислєнно! — гаркнув до нього Мальцев. — Краще дай мені свого нагана, мислителю…
— А я? — перепитав Котьонкін, відкашлюючись.
Цієї миті куля знову вдарила поряд з Мальцевим.
— Зброю, мать твою! — загорлав той. — Зброю сюди, кажу!
Котьонкін винувато простягнув наган із кількома патронами.
— Чорт би вас усіх побрав! — вигукнув Мальцев у затягнутий смердючим димом простір за дверима. Куля, влучивши у якусь бляху, знову дивом його оминула, зрикошетила у стіну.
— От собаки… — Мальцев вистрілив. Через надривний кашель рука здригнулася, але й постріл не пролунав. В руках у Мальцева була зброя Котьонкіна — револьвер системи «Наган», солдатська несамовзводна версія.
Марко поморщився: такою зброєю він давненько не користувався, хоч руки механічно пам’ятали, що до чого. Цей у прямому сенсі спеціально «бракований» револьвер був поширеним ще у царській армії. Воєначальники переймалися тим, що солдатики «заграються» на полі бою і занадто швидко вистрілюють усі патрони, тож спеціально для зниження скорострільності була замовлена версія «Нагана». зі зниженими технічними характеристиками. На відміну від самовзводного, що вистрілював барабан за лічені секунди, у несамовзводному щоразу перед кожним пострілом треба було спочатку зводити курок, а потім аж тиснути на спусковий гачок, — зайве гаяння часу.
Тому під час Великої війни Марко несамовзводним наганом дуже рідко користувався, а будучи пластуном-розвідником, у розвідку повзав із потужним та швидким японським «Намбу» 8-міліметрового калібру.
— Чорт! — вилаявся Мальцев. Натиснув знову, знову нічого… Нарешті до нього дійшло: «Наган»-то несамовзводний!
— Іване Миколайовичу, — гукнув Швед крізь вивертаючий легені кашель. — Спробуй спочатку звести курок!
Мальцев тільки просолів у відповідь. Зробив усе як слід. Вистріл був бездоганним. За ним ще і ще один.
Влучив, бо хтось із того боку скрикнув.
— Майстерно! — підморгнув Марко. — Вправно стріляєте, Іване Миколайовичу.
— Отож-бо! — без особливого ентузіазму відказав Мальцев. — Дурня якась…
Постріли з млина ставали усе рідшими. У контрабандистів закінчувалися набої.
— Здавайтеся, вражі діти! Здавайтеся і я гарантую, що збережу ваші нікчемні життя! — гукнув Мальцев. — Здавайтеся, бо зараз ще піднесемо пір’я, і ви всі там подушитеся, як лиси у норі. Не найкраща і не найприємніша смерть…
Чекати довелося недовго. Ті, на третьому поверсі, без набоїв, майже знесилені від диму, викинули білий прапор.
— А тепер, товариші червоноармійці, витягуйте їх к бісовій матері і відкачуйте по змозі… — наказав Мальцев. — Бачиш, Валеріане, у твого плану був один ґандж. Аби вони усі там не подушилися…
— Так рухатися швидше треба, витягуйте, витягуйте їх звідти, хлопці! — гукнув Марко.
За хвилин десять усіх включно із заручниками червоноармійці витягли на вулицю. Почали відливати водою, приводити до тями. Ніхто, на щастя, не вчадів до смерті.
Мальцев задоволено глипнув на Марка.
— Ти як сам?
— Пече в грудях, звісно, ми добряче надихалися того смороду, — прокашлявся Швед. — Але без цього сиділи б ми тут і кукали, як зозуля в лісі, ще зо два дні.
— Молодець, Клєвєров! Відчайдух! Одразу видно військову кмітливість…
Марко, зблідлий і знесилений, розвів руками.
— Це не проп’єш…
Потім, діставшись дому, блював і пив трав’яний чай. В горлі і носі пекло, а шлунок викручувало у баранячий ріг. Перелякана Марунька навіть додому не поїхала, аби допомогти йому, — усю ніч чаї для Марка колотила.
Мальцев, хляпнувши добряче горілки, заснув сном праведника, наче він і не був із Марком разом у тому задимленому пеклі.
Вранці, геть знесилений, поснідавши тільки міцним чаєм, Швед запитально глянув на Мальцева.
— Неважний ти якийсь, Валеріане, панський. Відчайдух, але слабкий…. Он мені — хильнув келишок — і нічого… А Марія Степанівна каже, що усю ніч тебе відходжувала…