Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
До хреста тулився кущ калини. Кренцель посадив. Гм… Белла посміялася би з таких сентиментів.
«Червона Офелія». Прощавай.
Марко повернувся і пішов. На серці було спокійно. На душі — майже легко. Вільний. Він тепер остаточно вільний від того минулого, в якому був з нею. У якому залишилась вона сама. І це добре. Дуже добре!
— Скоро Волочиск, товарищ уполномоченный! — голос водія повернув Марка з напівдрімоти.
— От і добре… — мовив він, протираючи очі. — Замечательно.
— А в Волочиске Вас куда доставить? — поцікавився водій.
— До комендатури.
— Хорошо, товариш уполномоченный, по-хохляцки балакаєте!
— І тобі раджу навчитися, поки тут службу несеш, — відповів Марко. — Бо крутитимеш оцього бублика, — кивнув на руль автівки, — допоки тебе…
— А что это дает? — перепитав водій. — Зачем мне учить этот недоязык? Я, может, завтра опять в Кострому…
Марко видихнув.
— Боюсь, браток, завтра ты в свою Кострому не вернешься. И послезавтра тоже. Потому учи язык. С местным населением надо уметь разговаривать на их языке.
— С хохлами?
— А хохлы хуже тебя, что ли?
Солдат здивовано глипнув на Марка.
— Так пусть, товариш уполномоченный, скажут нам спасибо, что мы вообще их всех не уничтожили! Разве не так? Они же советскую идею не воспринимают! Это ж все петлюровский сброд недобитый!
— Чи не занадто у товариша Мальцева говіркий водій? — проказав Швед, не дивлячись на водія.
Той знітився, принишк.
— Виноват, товарищ уполномоченный.
— Ось так краще. А то розбалакався мені тут. Ти на території радянської України і маєш знати мову, аби розуміти місцеве населення. Второпав?
— «Второпав» значит «понял»? — перепитав водій.
Марко нічого не відповів. Стулив очі, ніби знову поринувши у дрімоту. Не проронив ні слова, поки авто не зупинилося біля комендатури. Наказав водію чекати, а сам піднявся до Кашина.
Кашин… Не такий простий, як видається, — так наставляв його Мальцев. За час несення служби на посаді коменданта зумів добре «заземлитися» у Волочиську. Своя людина біля Кашина Мальцеву була вкрай потрібна — людина серйозна, надійна, яка б тримала Кашина на короткому повідку.
— Розпустився Порфирій, одначе. Втратив відчуття страху. Занадто жадібний і свавільний, — напучував Шведа Іван. — Ти з ним будь обережний, але не панькайся і на гостинність його не ведися. І з бабами, яких тобі підсуватиме, не зв’язуйся. То у нього перше діло — очі замилити. Одразу бери за горло, якщо що. Інакше першим схопить. З Порфирія можемо гарний зиск мати, Клєвєров, поки оті скарби шукатимемо!
А якщо вдасться його заламати, телеграфуй до Кам’янця, на домашню адресу на ім’я Марії Степанівни.
Кашина на місці не було. Сказали, десь на виїзді, повернеться пізно. І то, мабуть, одразу додому. Тож далі він попрямував до Василя Семенюка. Однак і в того хата була зачинена. На обійсті — ні жінки, ні його самого. Напасть якась…
Робити нічого, повернувся до комендатури, а там, очікуючи Кашина, приліг у його кімнаті, де Порфирій за потреби залишався ночувати.
Заснув як убитий, а прокинувся вночі від незрозумілого шарудіння, що ширилося кімнатою. Розтулив очі, вдивляючись у темряву.
Просто перед ним у напівтемряві стояла жінка, геть гола. Нахилилася, припала устами до його губ, стягнула у поцілунок, пристрасний, до чорта несподіваний.
Марко трусонув головою, від несподіванки відсахнувся.
— Це ж я… — проказала незнайомка. — Це ж я, Порфирушко! Налякався, любий?
— Порфирушка? — промовив Швед, відсторонюючись від жінки.
Та й собі відсахнулася, наче вжалена.
— О, Господи…. Цього тільки мені бракувало!
— Хто ти?
— Зоя… — боязко промовила та. Уся пристрасть, з якою секретарка Кашина спокушала свого начальника, раптом зникла, розчинилася у темряві.
Марко підвівся. Підійшов до стіни, помацав руками. Клацнув вмикачем. Тьмяне світло лампи освітило кімнатку відпочинку і голу, збентежену Зоєчку на краю ліжка.
— Господи… — тільки й промовила вона. — Товаришу Клєвєров… Валеріане Олексійовичу… вимкніть світло! Повірте… я…
— Вірю, — відповів Марко не без іронії у голосі. — І бачу, що не до мене. Візьми он, одягнися! — кинув Зої її комбінацію та сукенку, які та необачно залишила на стільці. Вимкнув світло. — Одягнешся навпомацки?
— Так, — тихо промовила та. — Я не знала… — прошепотіла за мить. — Не знала, що тут Ви, Валеріане Олексійовичу.