Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Мальцев відклав убік ложку, відсунув тарілку і схрестив перед собою пальці. Апетиту не було, хоч юшка зі стерляді смачно пахла на всю хату.
Тепер він міг більше не приховувати своє справжнє походження, і від того йому на душі раптом полегшало. Він був навіть вдячний Валеріану Клєвєрову за це викриття.
Не схильний до сентиментів, Іван відчував: роль, яку він грав останні роки — Івана Мальцева, ОДПУшника, більшовицького посіпаки, мало-помалу затягувала його на дно, у непроглядну темряву.
Хоч, служачи у контррозвідці, він не вважав себе безневинним ягнятком, бо всіляке траплялося. Радянська влада, до якої він зміг призвичаїтися, поволі ламала у ньому все людське. Від колишнього Івана залишилася тільки оболонка.
Спочатку він втішав себе тим, що не один такий, що дедалі більше офіцерів царської армії переходять на службу до совєтів; виправдовував свої вчинки тим, що, як і раніше, продовжуватиме служити своїй вітчизні, не кидає його на поталу іноземним інтервентам. Але все частіше себе запитував: проти кого він воює? Кому протистоїть? Інтервентам чи простому народу, на якому трималися підвалини царської Росії?
— До революції я мав інше прізвище, — почав свою розповідь він. — Іван Миколайович Верховенський. У тисяча дев’ятсот чотирнадцятому, у тому, іншому житті, я з відзнакою закінчив Імператорський Пажеський корпус, але замість піти на фронт, — Мальцев скрушно зітхнув, — вступив до контррозвідувального відділення при Генеральному штабі.
Звичайно, навчаючись у Пажеському корпусі, я не такої бажав собі кар’єри.
Такі як ти, бойові офіцери, вважали нас, жандармів, тиловими щурами, — гмикнув він. — І даремно. Часто ми у тилу без крові, шуму і пилу робили більше, ніж ви з кровопролиттями на фронті, — продовжував Мальцев. — Попри все я досягнув певних кар’єрних успіхів, двічі був нагороджений орденом Святого Станіслава IV-гo і ІІІ-го ступеня…
А у сімнадцятому мені вдалося врятуватися від погрому без особливих старань. Переодягнувся у робітника… Завдяки тому, що я служив у контррозвідці, у Петрограді мене ніхто не знав як людину із жандармерії…
— Так, — ствердно кивнув Марко. — Адже ти ходив вулицями не у мундирі жандарма, а у цивільному…
— Саме так. Мені вдалося перечекати найсмурніші дні після більшовицького перевороту. Спочатку я ще мав якісь надії на повернення до старого, дореволюційного ладу, сподівався, що то тимчасово. Та після погромів у Пітері… я усе зрозумів остаточно. Переїхав до Києва… Намагався вступити на службу до гетьмана Скоропадського, в Освідомчий відділ… Це було б непоганим застосуванням мого досвіду та умінь. Але там швидко усе згорнулося… Тодішні керівники Центральної Ради, як я вже не раз тобі казав, на жаль, не бачили цінності у кадрах царської армії і контррозвідки… Ми їм виявилися непотрібні. А от Ульянов-Ленін, як ти знаєш…
— І ти став Іваном Мальцевим, колишнім майстром пітерського заводу… — проказав Марко. — І почав працювати на радянську владу…
— Саме так, — погодився Мальцев. — Мені потрібно було вижити, і гратися у всі ці ігри, доводячи, що я хоч і з «колишніх», але розділяю ідеали революції, бажання не мав… Бути Мальцевим простіше, Валеріане.
— А як ти пояснював свою грамотність, освіченість, вишкіл?
— Щось приховував, вдавав, що не розуміюся, не вмію… а пояснював усе дуже просто: ми ж, робітничий клас, теж Маркса-Енгельса почитували! В тім-то й парадокс, Валеріане, — Мальцев стомлено зітхнув. — 3 напівграмотного і неосвіченого, але ідейного робітника менше питають… Ідейність, Валеріане, коли потрібно, заміняє усе: і досвід, і грамотність, і у прийнятті важливих рішень підсобить… Ідейність — це як друга інтуїція: підкаже, що і коли робити. Рухайся у її руслі і ти не помилишся.
Марко замислився. Пригадалося: у дев’ятнадцятому він теж прийшов до Розвідної управи зеленим та ідейним… Але ні на мить не сумнівався у тому, що зробив правильний вибір. Ця відданість ідеї і повела його далі по життю.
— Іти настільки загорівся більшовицькою ідеєю? — поцікавився Швед.
— Валеріане, якби я настільки проникся більшовицькими ідеями, то не хапався б за можливість дати звідси драла… — загиготів Мальцев. — Проте давати драла босим і голим — це одне. Інше — податися у світ із пристойним статком, який відкриє перед тобою необмежені можливості. І це неодмінно станеться, якщо ми таки знайдемо ті скарби.