Печатка Святої Маргарити

Швед притулив до губ серветку.

Незнайомець лише усміхнувся.

— Цілих десять хвилин чекав, поки отой дивак із валізою піде геть від Вашого столу… Аж у горлі пересохло.

— Це пароль чи відгук? — поцікавився Марко.

— Сеймур мав Вас попередити, — проказав незнайомець з такою ж хитрою посмішкою. — Я ненавиджу усі ці паролі… Свій свого має бачити здаля, відчувати на нюх. Нюх мене ще не підводив. А Вас, гадаю, за тиждень я навчу не тільки вправно користуватися куайцзу і пити більш вишукані напої, але й познайомлю з тутешнім культурним життям…

Незважаючи на свою очевидну молодість, незнайомець поводив себе дещо бравурно, так, наче йому вже довелося побачити у житті чимало.

Марко простягнув молодику руку.

— Марко Швед. На рахунок культурного життя я…

— Знаю-знаю, Ви не так давно одружилися з красунею-донькою Сеймура, юною Елізабет, — перебив його молодик. — Вітаю! — британець на мить замовк, поки офіціант виставляв його замовлення — дві горілки з мартіні.

— Спробуйте, це значно краще, ніж горілка, — мовив він цілком доброзичливо. — І значно краще, ніж оте бундючне бренді. Кожен, хто тримає склянку бренді в руці, чомусь вдає із себе аристократа! А Ви спробуйте оце і розслабтеся. Ваша молода прекрасна дружина далеко, друже мій, тому нехай сумління Вас не гризе.

Маркова брова здивовано поповзла вгору.

— Ось тому я, напевно, ніколи не наважуся обтяжувати себе ні серйозними стосунками, ні подружнім життям, — продовжував той безтурботно. — Аби сумління перед дружиною не гризло. Що я їм, скільки п’ю, із ким сплю… І… будьмо знайомі, містере Швед. Моє ім’я Флемінг. Іан Флемінг…