Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Через шпарини дим проникав вище, на третій поверх і піддашшя, загортав усе густою пеленою. На третьому поверсі заметушилися, припинили постріли. Почулося кахикання.
— Повільно воно якось… — проказав Марко. — Мотузка тут знайдеться? І клапоть полотна, змоченого у воді?
— Тобі навіщо? — здивувався Мальцев. — Що ти надумав?
— Треба закинути їм ближче оті тліючі лантухи… Спробую!
— Та ти що… стій, кажу тобі! — гукнув Іван Мальцев. — Задихнешся. Там на другому поверсі усе в диму!
Та Марко слухати не став.
Хтось із червоноармійців приніс йому мотузку і шматок змоченої у воді мішковини.
Затуливши мокрою тканиною обличчя, кинувся усередину «Ірафового млина». Мальцев, недовго чекаючи, зарепетував, аби і йому обличчя затулили. Кинувся, притиснувши до носа мокру мішковину, за Марком.
— Відчайдух ти, Клєвєров! — проказав, догнавши уже на сходах. — Що робити думаєш?
— Спробую закинути один з отих лантухів на балкон третього поверху для посилення ефекту! — відказав Марко. — Потримаєш мене?
— Як? — здивувався Мальцев.
— Ніжно! Як же інакше! — відказав Марко у відповідь. — Тут є двері з отакими невеличкими балкончиками; якщо спробувати вилізти на бильця одного з них та стати на повний зріст, можна спробувати закинути лантух із пір’ям просто на отой балкон. Двері забарикадовані погано, вітер і тяга зроблять своє діло.
— Жартуєш? — Мальцеву від здивування очі на лоба полізли. — Я покличу когось, нехай спробують.
— Та я сам! — відрізав Марко. — Що ж то ми за начальство таке, що не вміємо підлеглим гідного прикладу подати?
На другому поверсі, уже добряче закуреному димом, прочинивши дверцята на балкон, Марко вийшов, перечепившись об ящик з інструментами. Насамперед віддихався. Взявся обв’язувати навколо себе мотузку, далі, притримуючись за стіну, вліз на хиткі бильця.
Мальцев натягнув мотузку, закріпив її за дерев’яну балку біля дверей.
Тепер, навіть зірвавшись, Марко міг добряче гепнутися боком об стіну, але не забитися насмерть.
— Мішок, мішок мені давай, тут якраз наді мною двері прочинені! — прошипів до Мальцева, балансуючи на балконних бильцях.
Іван подав йому мішок із тліючим пір’ям.
— Ехе-ехе… — Марко здавлено прокашлявся. Смердючий дим втрапив йому просто до носа. Розмахнувся мішком і, тримаючись однією рукою за дашок верхнього балкону, спритно закинув його за бильця.
— Давай другий! — гукнув Мальцеву.
Далі зістрибнув, віддихуючись, ледве не перечепився за мотузку. Взявся її розв’язувати.
Непомітна диверсія вдалася. Дим із тліючих лантухів повалив просто у приміщення. Контрабандисти, рятуючись від отруйного їдкого диму, почали вибивати вікна й двері, аби тільки хапнути ковток чистого повітря.
— За десять-п’ятнадцять хвилин їх можна буде брати тепленькими! — промовив Мальцев. — Якщо ми самі тут не задихнемося!
— Клич підмогу, нехай вибивають двері і беруть усю ватагу! — гукнув йому Марко. — Поки вони надихалися цього смороду, то дезорієнтовані! І не забувай, там млинар і робітники в заручниках!
Поки Мальцев давав розпорядження, Марко обдивився двері. Їх можна було вибити, бо у старому млині, відколи Кам’янець у 1920-му перейшов до совєтів, ніхто нічого не підлагоджував і не ремонтував.
Гупнув ногою по дверях, що вели до приміщень на третьому поверсі. Ті задрижали, але вистояли. Гупнув ще раз. Якби було чим їх підважити… Тоді увійти вдалося б із легкістю…
— Іване, Іване! — гукнув до Мальцева, що якраз повернувся до нього. — Он там, біля дверей на балкон, лежить перекинутий ящик з інструментами. Я помітив там крейцмейсель. Подай-но, спробую відчинити за його допомогою двері…
Мальцев кинувся до ящика, та схилившись над ним, застиг нерішучо.
— Як ти сказав? — перепитав у Марка.
— Ну, крейцмейсель! Он, лежить біля ящика, збоку, поверх іншого добра…
Мальцев нагнувся, перебираючи розсипані по підлозі інструменти.
— Оце? — показав невпевнено, простягнувши перше-ліпше, що втрапило під руки.
— Ні, крейцмейсель! Подай його… спробую ним…
Мальцев нерішуче подав Шведові черговий інструмент.
— Ні, ось там, крейцмейсель….
Мальцев спантеличено розвів руками. Його врятувало те, що до приміщення забігло кілька червоноармійців. Разом вони підважили двері і змогли нарешті їх прочинити.
— Виходити по одному! — загорлав у своєму звичному амплуа Мальцев. З-за дверей долинув надривний кашель…