Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
— Ага… і сидітимуть, як у фортеці, — Мальцев пошукав поглядом Марка. Той схоронився за стовбуром сусіднього дерева і був у відносній безпеці. — Ви хоч знаєте, скільки їх?
— Пятеро… — розгублено проказав Котьонкін. — Може, семеро… від сили…
— Ідіоти! — ревонув Мальцев. — Семеро озброєних контрабандистів! Як вони сюди потрапили зі своїм товаром? Де ви були?
— Товаришу уповноважений… — ще більш розгублено проказав Котьонкін, притискаючи кашкет до голови. — Оце вже не наша вина. То все наші напівголодні прикордонники винні. Вони за гарний хабар душу чорту продадуть… А провезти вони вже якось ухитрилися…
— Мовчати! — гаркнув Мальцев. Зціпив губи, глипнув на Марка, який зі спокійним виразом обличчя з-за дерева спостерігав усю ту катавасію.
— Сидіти вони там будуть, допоки набої не скінчаться, — проказав Швед. — Кулями ви їх зараз не візьмете, хіба тільки даремно вистріляєте набої; та й ми у них як на долоні… Вибиратися спробують під покровом ночі, це очевидно, але у темряві можемо своїх перестріляти.
— Я це і так знаю! — роздратовано відказав Мальцев, відповзаючи у його бік, аби знайти більш надійне укриття. — То що ти пропонуєш, мудрагелю? Немає у мене часу тут із ними у хованки гратися. От що! Підпалити до чорта цей млин і хай горить синім полум’ям! Одразу двох зайців уб’ємо: позбавимо контрабандистів прихистку і з цими недоумками покінчимо.
Марко похитав головою.
— Так не можна, товаришу Мальцев! Що значить «підпалимо»? Це вже не вирішення задачі, а форменне шкідництво. Млин — добротна споруда, меле на усю округу… Як не млин, то щось інше у цій будівлі облаштувати можна. Він же неприступний, як фортеця! І за те, що позбавили життя оцих, — кивнув Швед на третій поверх млина, — коли могли їх живцем узяти, ніхто по голові тебе не погладить. Все-таки живі люди там! Та й млинар із робітниками ні в чому не винні… А про видрівецьких ти подумав?
— То ще треба довести, що вони ні в чому не винні… — гнівно відмахнувся Мальцев. — Якби не винні, контрабандисти би у млині своє кубло не облаштовували щоразу. Підпалити млин! Чуєте? — гукнув у бік Котьонкіна, що очікував наказу. — Тягніть нагору сухі ріщаки!
— Єсть підпалити млин! — вигукнув той, не роздумуючи зірвався і вже був кинувся виконувати наказ Мальцева…
— Сті-і-і-і-ій! — крикнув Марко Котьонкіну. — Іване Миколайовичу, накажи відставити! — звернувся вже до Мальцева. — Не роби цього! Спалити живцем людей ти завжди встигнеш! Є кращий спосіб їх звідти дістати.
Мальцев, почервонілий від роздратування, недобре глипнув на Марка, та рація у словах «Валеріана Клєвєрова» була. За спалення людей живцем, нехай і контрабандистів, точно могло добряче влетіти. Та й вогонь міг перекинутися на видрівецькі житла…
Сухих ріщаків навколо млина повнісінько.
— Який спосіб? Ну, говори! — гнів Мальцева потроху втихав.
Марко нахилився, підняв з-під чобота пір’їнку.
— Викурити їх звідти… — зітхнув, дмухнувши на пір’їну, що від його подиху закружляла у повітрі. — Допоки день, нехай хлопці збирають по людях гусяче пір’я. Судячи з того, скільки на березі пір’я лежить, гусей та качок тут, біля води, тримають на кожному обійсті. Нехай зіб’ють пір’я у лантухи і підпалюють так, аби дим наповнив увесь верхній поверх. Дим проникне туди, куди ми не доберемося, і зробить за нас нашу роботу.
— Гусяче пір’я? — перепитав Мальцев здивовано. — Просто підпалити гусяче пір’я?
— Так… — кивнув Марко. — Дим від нього страшенно ядучий. Старий військовий спосіб — викурити ворога… Тільки треба поспішати, бо вже й так пообіддя. Поки назбирають пір’я, поки розмакітряться…
Мальцев задоволено поплескав Марка по плечу.
— А це ти, товаришу Клєвєров, гарно придумав! І як мені таке не спало на думку? Агов, як тебе там, сюди! — гукнув до Котьонкіна, що виглядав з-за дерева, як пугутькало. — Зараз же послати червоноармійців по обійстях назбирати гусячого пір’я. Немає гусячого — нехай тягнуть, яке є. Лантухами. Швидко, я сказав! Одна нога тут, друга там!
Марко підняв голову й, примружившись, подивився на горішній поверх млина, де засіли контрабандисти.
— А ти голова! — гмикнув Мальцев. — Звичайне пір’я! Геніально!
Уже за якусь годину червоноармійці та міліціянти тягнули до млина мішки з гусячим та качиним пір’ям, крадучись, підбиралися до входу, виносили на другий поверх та щільно обкладали ними усі можливі шпарини та двері.
Скоро з другого поверху запахло смаленим, закурився легенький димок, який перетворився на сизо-жовті клуби смердючого і їдкого диму. Більшість тих, хто був на другому поверсі, змушені були відступити на сходи, бо дим виїдав очі, палив гіркотою легені.