Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
По обіді надійшло повідомлення: під час рейду на Видрівці, окраїнній вулиці, що тулилася вздовж правого берега Смотрича до неприступної твердині кам’янецького замку, співробітниками ДПУ та міліції захоплено контрабандистів.
Мальцев тільки гмикнув.
— Б’юся об заклад, знову на тому жидівському млині контра завелася! Ходімо, Марку, люблю такі рейди. От завдяки їм пристойним питвом і поповнюю свої запаси, а то давно перейшов би на місцевий шмурдяк. Тільки уяви! — з ентузіазмом, у передчутті швидкої поживи продовжував Мальцев. — Є тут у нас, на Видрівці, колишній млин. Усі його називають млином імені якогось жида, Ірафа… Ми його ще у 1922-му націоналізували, наче й свідомих людей на роботу взяли… Так ні, там наче пороблено: не минає і кількох місяців, аби не виявили залежі контрабанди! Взимку то було непогане сукно, кашемірові жіночі шалі та чоловічі кашне і навіть пудра «Коті»… Я навіть Марії Степанівні тоді у подарунок прихопив панчішки, шалик та кілька пуделок пудри.
Швед ледь стримався. Насупився, аби не розреготатись.
— Що? — здивувався Мальцев. — Чого ти спохмурнів, Валеріане? Бачу, тобі моя відвертість не до вподоби. Так воно ведеться: коло чого працюєш, те маєш право взяти!
— Але ти й ризикуєш, Іване Миколайовичу! — відповів Марко. — Та той останній червоноармієць може здати тебе ні за цапову душу! То, певно, на тебе у Кам’янці ні у кого ще зуба немає…
Мальцев знову гмикнув.
А Марко тим часом подумки потішався над Мальцевим.
Звісно, він знав, де знаходиться та окраїнна вулиця Видрівка — якраз навпроти Польських фільварок, навпроти його батьківської хати по той бік Смотрича. Звісно, він знав і про «млин якогось жида Ірафа», як його називав Мальцев.
Млин насправді усі називали Френкелевим, а назва «млин Ірафа» причепилася до споруди пізніше. Однак ніякий жид Іраф тим млином ніколи не володів, та й самого Ірафа на Видрівці ніколи не існувало. Ще раніше у млині зерно не лише мололи, але й просіювали через спеціальне діалектне сито — «рафу». От люд і знав собі, що на Видрівці є «млин і рафа».
Та з часом містяни, не знайомі із сільським господарством, почали вживати не «млин і рафа» а прозвали його «млином Ірафа», наче за іменем котрогось із колишніх власників…
— Ну, добре, — проказав Марко. — Ходімо, поглянемо, чи варта та контрабандна випивка, аби заради неї ми піднімали дулу зі стільця.
— Ти не уявляєш, — продовжував захоплено Мальцев уже в автомобілі, — скільки я дивних історій про той млин наслухався!
— Яких же? — поцікавився Швед.
— Та кажуть, на тому млині нечиста сила обитає… Місцеві, видрівські, розповідали, що раніше у неділю та на церковні свята, коли млин мав би не працювати, та й з робітників нікого там не було, млин молов собі без людей. Ні вогника ніде у вікнах, а млин собі меле без млинаря!
Марко тільки усміхнувся.
Історії про нечисту силу на Френкелевім млині на Польських знав кожен хлопчак.
— Може, то й контрабанду нечиста сила там складує? — шпильнув Мальцева.
— Е, ні, Валеріане! Контрабанду там складують справжнісінькі вороги революції та всілякі ворожі елементи, — зареготав той. — Ну, зараз і перевіримо усе. Тільки б там справді щось вартісне було, аби не даремно їхати.
Коли домчали на Видрівку, до «млина Ірафа», обом стало зрозуміло: «захоплено контрабандистів» — то було занадто поспішне донесення. Ті зачинилися у млині на останньому поверсі, забарикадували вікна і відстрілювалися, мов навіжені.
Одного міліціонера поранили. А озброєні контрабандисти вели майже прицільний вогонь у відповідь на хаотичну стрільбу червоноармійців, міліціонерів і депеушників.
— Що за дурня! — вилаявся Мальцев, випустивши кілька куль по цілі. — Як сталося так, що вони у млині засіли?
Зблідлий депеушник Котьонкін кинувся доповідати: контрабанду знайшли у одній із видрівецьких хат під час рейду, злочинцям же, з усього видать, добре озброєним, вдалося утекти. Гнали їх до млина, тож тут вони й засіли на останньому поверсі, під самим дахом, узявши у заручники млинаря та його трьох робітників. Чи ті ще живі, гадки не мають, але злочинці ведуть вогонь досить вправно.
— І що ти мені пропонуєш? — гаркнув Мальцев. Куля просвистіла майже над його головою. — Ночувати тут, біля них? Ах ти ж сволото! — лайнувся, вистріливши у відповідь по контрабандисту, що цілився з вікна третього поверху.
— Ми оточили млин, хлопці затиснули їх там, на останньому поверсі, вони нікуди не дінуться… — виправдовувався Котьонкін, припавши до землі разом із Мальцевим, коли у відповідь знову пролунали постріли.