Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Обережно зробив відтиски усіх ключів у пляцах віконної замазки, заховав зліпки у коробку, а ту — назад до планшета.
Прислухався — наче нікого. Піднявся, підійшов до сейфа. А може, все-таки спробувати просто зараз?
Обережно встромив ключ у замкову щілину… А раптом встигне!
Всередині замка клацнуло. Ключ підходив ідеально!
Швед затамував подих і вже збирався відчинити дверцята сейфа, як у коридорі залунали кроки: то черговий солдат підіймався сходами.
Марко ледве встиг зачинити сейф і покласти ключі Сєргєєва на старе місце, як червоноармієць став наче вкопаний біля прочинених дверей кабінету.
Комендат, вочевидь, таки розпорядився, приставив охорону про всяк випадок.
От, чорт! Зовсім трохи часу — і він би дізнався, чи є та печатка у сейфі!
Марко потягнувся за чайником, долив собі чаю, мимоволі зупинивши погляд на чашці, з якої не допив Іван Мальцев.
— Ну що? — запитав у нього Мальцев, щойно вони від’їхали від слідчої в’язниці. — Вдалося?
— Так. Зліпки у мене. Якби не з’явився черговий, я б і до сейфу зазирнути встиг, — невдоволено буркнув Швед. — Якоїсь хвилини не вистачило!
— То нічого… Тихше ідемо — далі будемо, — гмикнув у відповідь Мальцев. — Ну там і сморід, в тих підвалах, Валеріане… Мені й досі у ніздрях крутить. Ну, а тепер під’їдемо до майстра, — на базарі такий один є — аби зробив дублікати. Далі подумаємо, як бути.
Марко здивовано подивився на Івана.
— До майстра? Ти хочеш, аби тобі дублікати по зліпках робив звичайний майстер на базарі?
— Так, — кивнув Мальцев. — Не пальцями ж ті двері відчиняти… Чи у тебе є такий хист?
Марко похитав головою.
— Не можна, Іване! Навіщо комусь сторонньому знати, що ти хочеш виготовити дублікати ключів по зліпках?
— Так звідки майстер з базару знатиме, навіщо мені ті дублікати? — розсміявся Мальцев. — Я ж йому пояснювати не буду! Може, то для діла…
— Звісно, що для діла! — проказав Марко. — І що менше сторонніх людей про те знатиме, навіть побіжно, то краще! Ти ж сам майстер, працював з металом! Хіба тобі складно самому ті дублікати виготовити? Я розумію, ти давно тим не займаєшся, але ж руки-то пам’ятають!
Мальцев трохи розгублено, але насмішкувато глипнув на Шведа.
— Товаришу Клєвєров, виготовити ключ по зліпку не так просто, як тобі здається; у мене ні матеріалів потрібних удома, нічого! Окрім того, як ти правильно підмітив, я давно цією справою не займався. Що ж, будемо рік чекати, поки я ті ключі зроблю, коли людина їх за день-два виготовити може?
Марко стенув плечима.
— Як хочеш, але мені така необережність видається аж занадто… необережною.
— Заспокойся, Валеріане. Все буде добре! — поблажливо мовив Мальцев. — Твоя обережність похвальна, але дублікати ключів для військового — справа звична, не якась дивина.
— Так, особливо по зліпках, — саркастично відказав Марко. — Нікого у голову двічі бити не треба… Роби, як вважаєш за потрібне. Головне, аби потім ті зліпки не вилізли нам боком.
Дістав із планшета коробку від монпансьє, простягнув Мальцеву.
Той дивно поглянув на Шведа.
— Полюбляєш льодяники? — усміхнувся Марко. — Тепер таких більше не випускають. Але коробочка знатна… побачив учора у шафці з чашками, то й склав у неї зліпки.
Мальцев промовчав, тільки на щоках заграли жовна. Щось його у цій коробці від імператорського монпансьє роздратувало…
* * *
У Тернополі та Варшаві від нього чекали повідомлень, та Марко ризикувати не став. Волочиськ — невелике містечко, і якщо Василеві Семенюку раптом надійде телеграма чи лист із Кам’янця, навіть із нейтральним змістом, це може викликати підозру. Хто знає, чи листоноша спочатку не заносить усю підозрілу кореспонденцію туди, куди слід… Через кілька днів він спокійно повернеться до Волочиська і, не викликаючи ні у кого зайвої підозри, відправить за допомогою Семенюка усю необхідну інформацію.
Найбільше хвилювало те, про що обмовився Мальцев — про ускладнення ситуації в селах над Збручем із можливою повномасштабною хлібозаготівлею. Його натяки та припущення більше скидалися на якусь похмуру, моторошну вигадку; Марко і радий би так подумати, якби про це говорив не Мальцев, а хтось інший. Із уст спеціального уповноваженого ОДПУ такі речі просто не могли бути неправдою…
Але чим можна зарадити цій біді у випадку, якщо сказане Мальцевим виявиться правдою? Розголосом у Лізі Націй?