«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Над Кобилятнном-Турбінним, як і того пам'ятного літа, коли Сідалковський у колектив «Фіндіпошу» входив, мов ніж у шоколадне масло, висів лагідний червень, на черешнях червоніли черешні, на вишнях — вишні, а над крилатою фіндіпошівською фразою — дамо кожному громадянину по шапці — проносилися теплі, немов літепло, дощі, намагаючись змити блискучу суміш фарб, приготовану Даромиром Чигиренком-Рєпнінським за власним рецептом. «Фіндіпош» цвів, як стара діва, що несподівано натягла на свою голову фату і ще не знала, чим це для неї закінчиться. А такою фатою для «Фіндіпошу» було, по суті, його нове гасло, котре Даромир Чигиренко-Рєпнінський за пропозицією Сідалковського погодився вирізати з дерева. Тепер кожна літера скидалася на велику шапку. Та після однієї травневої бурі, що несподівано пронеслась над Кобилятином-Турбінним, вітер зірвав кілька слів, і на фасаді залишилося тільки: «Дамо... по шапці!» (з одним знаком оклику). Це виглядало дещо войовниче, і Ковбик наказав оновити транспарант, але Чигиренко-Рєпнінський на цей час перебував у відпустці, працюючи над новою картиною. Розповідали, що свою профспілкову відпустку він витратив на виписування чобіт героя, а тому попросив ще місяць на власний рахунок — щоб завершити твір. Свої відпустки Чигиренко-Рєпнінський проводив не на Півдні, як більшість, а лише на Півночі. Він не належав до мариністів і моря не любив, особливо Чорного і Азовського, де майже цілий рік люди ходили босі.
Але ми, здається, відхилилися від головної розповіді. У «Фіндіпоші» змінилося не лише гасло. Філіал уперше потрапив під внутрішню реорганізацію, але не за власним бажанням, а завдяки пропозиції Сідалковського, якого активно підтримав Ховрашкевич, свято вірячи, що автор цієї ідеї — сам Ковбик, а не новачок (до Євграфа він ставився з особливою обережністю й настороженістю).
Відштовхуючись від пропозиції Сідалковського — Ковбика, Михайло Ховрашкевич несподівано для самого себе наштовхнувся на просту, але геніальну за своїм життєвим вирішенням формулу:
1:2=2
Це було чи не перше справжнє відкриття Ховрашкевича, але тут починалася математика, а він не хотів у собі знищувати гуманітарія й селекціонера. Та оскільки до математики «Фіндіпош» мав таке ж відношення, як, скажімо, до запуску штучних супутників Землі, то ця формула знайшла своє застосування лише у філіалі. Практично вона мала таке розв'язання: за одиницю (1) брався кабінет Стратона Стратоновича і ділився на дві (2) різних за розмірами частині. З цього виходило, два (2) приміщення кабінет і приймальня.
За цим самим принципом, тільки вже за допомогою арифмометра і під тиском високої напруги Арія Федоровича Нещадима, Карло Іванович Бубон поділив колишню зарплату колишнього працівника «Фіндіпошу» Варфоломія Чадюка на дві, теж майже однакові, як приймальня і кабінет, частини, і вийшло дві зарплати. На них негайно були прийняті кур'єр Тезя Чудловська, яку одразу чомусь охрестили Зосею, та секретар-друкарка Маргарита Ізотівна Дульченко, котру прозвали Королевою Марго.
Так за рахунок завідувача відділу внутрішньої вичинки Варфоломія Чадюка, котрий несподівано для самого себе потрапив під скорочення штатів, у «Фіндіпош» було прийнято перших двох людей, що відносили себе до кращої половини людства — жінок.
По-джентльменськи ми їх і змалюємо першими. Почнемо з Маргарити Ізотівни Дульченко. Коли її вперше побачив Чигиренко-Рєпнінський, то негайно схопив мольберт, пензель і зафіксував на полотні один-єдиний ніс з двома цяточками по боках, що мали означати очі.
— Рідкісної величини ніс,— не без заздрощів казав Чигиренко-Рєпнінський, не спускаючи з неї очей.
Ніс у неї й справді був рідкісний. Він починався десь аж під зачіскою і проходив через усе лице, як Панамський перешийок через Тихий океан, і опускався біля підніжжя верхньої губи, яка час від часу покривалась ледь помітною рослинністю.
Чоловіків Королева Марго ненавиділа (окрім, звичайно, Стратона Стратоновича) і поділяла їх на три категорії: непорядних, підлих і підступних.
— Усі вони як не п'яниці, то полюбовники. Краще вже дружити з собакою, ніж з будь-яким чоловіком. Мужчини підступні й зрадливі,— постійно казала вона Зосі Чудловській.
Маргарита Ізотівна була переконана, що в усіх без винятку чоловіків, навіть в автора цього роману, є коханки. А в кожному місті, куди тільки їздили соціологи «Фіндіпошу», були ще й додаткові жінки, квартири яких уже давно перетворилися на маленькі, тепленькі, як вона називала, «сімейні філіали зігрівання чужих жінок».