«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Сідалковський оптимізму не втрачав, він привітав Тамару з блискучим успіхом і попросив хоч розкрити таємницю, кому належить це прекрасне й безневинне дитя. Тамара, як завжди, мовчала, а дитя вітало Сідалковського криком «ура», не вимовляючи при цьому літери «р».
— Час розплати настав! — упевнено сказав Сідалковський, написав заяву і поніс до суду.— Я міг би ще боротися за справедливість, але це нижче моєї гідності. Діти не винні.
Сідалковському залишили можливість почувати себе на волі, але воля ця була надана йому на виплату. Коли ж він про це забував, то Бубон двічі на місяць нагадував йому і, передражнюючи Сідалковського, мстився за свого Дем'яна:
— А як ваш Златоуст, шановний? Ще камінців у рот не бере?
— Не Златоуст, Карле Івановичу...
— Ну, Демосфен!
— Не знаю. Називали без мене. Я до нього не маю ніякого відношення,— відповідав Сідалковський.
— Шановний,— багатозначно казав Карло Івановичу і не без єхидства посміхався: — А я грошики все одно вирахував..
— Плата за благородство у другому поколінні,— розводив руками Сідалковський.— Нічого не поробиш: за благородство усі страждали.— І платив Тамарі кредит у вигляді аліментів.
РОЗДІЛ II,
в якому розповідається про ранок у «Фіндіпоші», нову ідею Ховрашкевича, мажори, мінори, про маленького чоловічка, «мідасові вуха», про оригінальне вживання горілки і деякі інші поради
Ранок у «Фіндіпоші» цього року починався зовсім не так, як у минулому. Торік він міг починатися самостійно, а тепер йому потрібно було спершу зареєструватися в прошнурованій і пропечатаній на кожній сторінці книзі. З появою цієї книги Арій Федорович Нещадим заховав свою «цибулину» в глиб штанів і більше не стояв на стику двох коридорів. По-перше, в цьому вже не було потреби. По-друге, коридор тут, як у казармі, мав більше дверей, ніж вікон, отож крізь них у будь-яку хвилину міг ускочити фіндіпошівець і непомітно для Арія Федоровича щезнути у своєму кабінеті. Сходи їх теж не могли видавати, бо ці до музики мали приблизно таке ж відношення, як слон до тульського самовара. Щоправда, Ховрашкевич виношував ідею поновити музичність фіндіпошівських сходів, навіть пішов з цим до Ковбика.
— Дорого нам ця розкіш обійдеться,— сказав Стратон Стратонович, який до всього нового ставився дуже насторожено.
— То я вам скажу, можна дешевше,— пояснював Ховрашкевич.— Варто лише придбати програвач, декілька пластинок, поставити все це під сходи і підключити...
— А для чого? — здивувався Ковбик.
— Як — для чого? — в свою чергу здивувався Ховрашкевич.— А музика взагалі для чого?..
— Ну, знаєте! — Стратон Стратонович підсмикнув штани, ніби готуючись до нападу.— Музика під сходами...
— То я вам скажу...
— Нічого ви мені не скажете, бо цього вертепу я вам не дозволю!..
— А Михайло Танасович має рацію, Стратоне Стратоновичу,— підтримав Ховрашкевича Нещадим.— Музика нам потрібна не для естетики, а для дисципліни. Щоб знали: запізнився, ступив на перший крок, натис на сходинку — магнітофон увімкнувся. А звідти мелодійка... Скажімо, така: «Скажи мені, чого я запізнився... Скажи, на що здалося це мені?» — проспівав Арій Федорович.— А це уже для нас сигнальчик: поки товаришочок піднімається на другий поверх, ми його біля сходів і почекати можемо. Чи запросити до кабінету і поцікавитись: «А чого це ви, дорогенький, запізнилися?»
— А що ж ви за музику туди поставите? — Стратон Стратонович зробив перше коло навколо столу.
— Класику,— поспішив Нещадим, знаючи про консерватизм Ковбика.
— Я гадаю, то треба зробити посезонно,— підтримав Ховрашкевич, який взагалі не міг не підтримати будь-якої ідеї, навіть безглуздої.— Відповідно до пори року, Стратоне Стратоновичу. Весною, приміром, можна поставити... А якщо хочете, то поквартально,— раптом запропонував Ховрашкевич, бо знав, що слово «поквартально» Ковбику більше подобається, ніж «пори року».
Стратон Стратонович мовчки пішов навколо стола на другий виток.
— Весною, я гадаю, можна поставити мелодію: «Знову цвітуть каштани, хвиля дніпровська б'є». Або: «Половина саду цвіте, половина — в'яне»...
— А влітку? — Ковбик зробив вигляд, що зацікавився,
— Улітку?.. Улітку можна оцю, як же її...
— «На городі верба рясна»,— підказав Стратон Стратонович.
— Можна і вербу, а можна «Чом дуб не зелений?» Восени — «Треба йти до осені».