«Аристократ» із Вапнярки

Сідалковський оптимізму не втрачав, він привітав Тамару з блискучим успіхом і попросив хоч розкрити таємницю, кому належить це прекрасне й безневинне дитя. Тамара, як завжди, мовчала, а дитя вітало Сідалковського криком «ура», не вимовляючи при цьому літери «р».

— Час розплати настав! — упевнено сказав Сідалковський, написав заяву і поніс до суду.— Я міг би ще боротися за справедливість, але це нижче моєї гідності. Діти не винні.

Сідалковському залишили можливість почувати себе на волі, але воля ця була надана йому на виплату. Коли ж він про це забував, то Бубон двічі на місяць нагадував йому і, передражнюючи Сідалковського, мстився за свого Дем'яна:

— А як ваш Златоуст, шановний? Ще камінців у рот не бере?

— Не Златоуст, Карле Івановичу...

— Ну, Демосфен!

— Не знаю. Називали без мене. Я до нього не маю ніякого відношення,— відповідав Сідалковський.

— Шановний,— багатозначно казав Карло Івановичу і не без єхидства посміхався: — А я грошики все одно вирахував..

— Плата за благородство у другому поколінні,— розводив руками Сідалковський.— Нічого не поробиш: за благородство усі страждали.— І платив Тамарі кредит у вигляді аліментів.

РОЗДІЛ II,

в якому розповідається про ранок у «Фіндіпоші», нову ідею Ховрашкевича, мажори, мінори, про маленького чоловічка, «мідасові вуха», про оригінальне вживання горілки і деякі інші поради

Ранок у «Фіндіпоші» цього року починався зовсім не так, як у минулому. Торік він міг починатися самостійно, а тепер йому потрібно було спершу зареєструватися в прошнурованій і пропечатаній на кожній сторінці книзі. З появою цієї книги Арій Федорович Нещадим заховав свою «цибулину» в глиб штанів і більше не стояв на стику двох коридорів. По-перше, в цьому вже не було потреби. По-друге, коридор тут, як у казармі, мав більше дверей, ніж вікон, отож крізь них у будь-яку хвилину міг ускочити фіндіпошівець і непомітно для Арія Федоровича щезнути у своєму кабінеті. Сходи їх теж не могли видавати, бо ці до музики мали приблизно таке ж відношення, як слон до тульського самовара. Щоправда, Ховрашкевич виношував ідею поновити музичність фіндіпошівських сходів, навіть пішов з цим до Ковбика.