«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Ія! — подала руку незнайомка.
— І ви? — перепитав Сідалковський, припадаючи устами до м'якої тендітної ручки.
— Ія, а не і я,— поправила його жінка, схожа на класичну картину: гарна, але холодна.
— А-а! Он воно що! А я гадав, що і ви донька Євдокії Капітонівни!
— Ви не помилилися: і я.
— Дуже радий. Але в її списку таких імен не числиться.
— Я — Надія.
— Це вже краще. Надія вселяє віру на майбутнє. Чи не так? — пожвавішав Сідалковський, намагаючись негайно вийняти з рамки цю писану красуню.— На ловця і звір біжить.
— Що? — строго перепитала вона і сіла, як господарка дому № 2.
— То я про себе. Цитую Шекспіра. Скажіть, ви любите Шекспіра? — вирішив повести світську розмову Сідалковський.
— Я люблю Чехова,— Ія відповіла коротко і по-діловому.
«Таку з рамок виймають або ж негайно, або ж ніколи»,— дивлячись на неї, думав Сідалковський. Але для цього потрібно передусім самому вийти з них.
— Вашої матусі не буде до ранку,— він повів розвідку словом.— Вважайте, що вам повезло...
Ія кинула на нього стереопогляд:
— Це ви називаєте «повезло»?
— Ще б пак! Невже ви відмовитеся провести цю останню травневу ніч у такому товаристві, як я?
— Ви ж, одначе, нахаба!
— Я просто чесніший за інших: не ханжа і...
Ія підвелася і підійшла до дзеркала, поправляючи на голові густі чорні коси. «Це вже щось та означає!» Сідалковський вийняв пляшку коньяку, швидко нарізав лимон, щедро посипаючи його цукром.
— Ніщо так не зближує людей, як коньяк.— Білий пластмасовий корок глухо вдарився об підлогу.
— Ви так гадаєте?
— А ви?
Ія не відповіла.
— У вашої мами протилежний вашому характер. Вона говорить, а я мовчу. З вами ж навпаки,— Сідалковський подав їй фужер з коньяком, а в чарку налив мінеральної.
— Я так багато не п'ю.
— Це коньяк. До речі, вірменський. Якщо я не помиляюсь, ви до Вірменії маєте якесь відношення?..
— Ви багато говорите,— перебила його Ія.
— Ви маєте рацію,— Сідалковський перехилив фужер, але коньяк затримав у роті, не спускаючи з неї очей, як кіт з миші. «Гарна і «невідома», як у Крамського».
— Мені пора.— Ія осмикнула спідничку з чорним лискучим поясом і великою мідною бляхою, що поблискувала, як ґудзики у солдата першого року служби.
«Фігура — як гавайська гітара,— подумав Сідалковський.— Дім без такої жінки — все одно, що акваріум без золотої рибки. Невже вона зараз піде?..» Євграф підійшов і ніжно поклав руки на її овальні плечі. Вона повернулася і подивилася на нього своїми темними, як два стволи мисливської рушниці, очима. Мовляв, а що ж далі? Сідалковському стало моторошно і ніяково, але відступати вже було пізно. «Цілуватися,— підказував йому внутрішній голос.— Це єдиний і давно випробуваний метод заповнювати вимушене мовчання після перших хвилин знайомства».
— На брудершафт,— запропонував Сідалковський.
Ія взяла фужер, їхні руки переплелися. Поцілунок вийшов довгий і хмільний, як вірменський коньяк з п'ятьма зірочками.
Сідалковський підхопив Ію на руки і поніс до широкого, як іподром, ліжка...
...Похмурого червневого ранку Сідалковський прощався з свободою і одночасно відзначав три події: день свого народження, день свого одруження і день втрати незалежності. Свобода відзначала тільки одну подію — прощання з Сідалковським.
Усі три події були фіктивні, бо насправді Сідалковський народився на два тижні пізніше, ніж ця подія була зареєстрована нотаріусом, одружувався на два тижні раніше, ніж того вимагала подана до загсу заява, а втрата незалежності, як думав Євграф, мала чисто формальний характер.
Сідалковський зранку, незважаючи на те, що небо висіло смутне, матове, не втрачав властивого йому оптимізму, жартував, сипав дотепами і кидав кінопогляд на Ію частіше, ніж того бажала Тамара.
— Одним святом відзначимо три великі дати,— казав він.— День народження, день одруження і день розлучення.
Тамара хмарилася, бо така перспектива її, видно, не тішила. Зате світлішала Ія, хоч ще нічого конкретного не бачила навіть у перспективі. Сідалковського усі тягнули за вуха, але не всі розуміли, що це повинно бути чисто символічно. Тільки Ія підійшла, послала йому короткий, але докірливий погляд кінозірки й водночас досвідченого метрдотеля, чиї надії не виправдав відвідувач, котрий (за зовнішніми ознаками) мав би дати чайові.
Усі давно збігли вниз. Сідалковський лишився зі своєю свободою сам на сам — попрощатися з нею. Свобода ще була з Євграфом, але він її вже не бачив. «Свобода — поняття абстрактне, паспорт — конкретне. І ця конкретність уже лежить у мене в кишені»,— поплескав він себе по штанях.