«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Ми не будемо описувати до подробиць шлюбного процесу Сідалковського. Зовні він був схожий на тисячу інших. Можливо, відрізнявся від багатьох тільки тим, що перед самим входом до палацу Сідалковський схопився за серце: у кишені не виявив паспорта. Довелося повертати назад. Паспорт спокійно лежав на м'якому сидінні «Волги» і ще й досі відгонив друкарською фарбою, лінотипом і тушшю секретарки із паспортного стола.
«Погана прикмета. Мабуть, не вдасться розлучитися,— подумав Сідалковський.— Або Тамара звикне до мене більше, ніж я до неї...»
Ія весь час йому ледь помітно підморгувала, намагалася чогось відвести вбік і хапала за руку, на що Сідалковський казав:
— Рука блукань і мандрів,— ніжно стискував її лікоть і запевняв, що таємне стане явним. Але на все свій час.
— Тоді буде пізно,— гукнула Ія.
Та Сідалковський її вже не чув. Він піднімався сходами з гордо піднятою головою переможця, до ніг якого падали квіти і стелилися доріжкою килими. Так ходять тільки полководці або щасливі власники квитків на перегляд закритих кінофільмів.
Підпис було поставлено, свідоцтво вручене, і золота обручка на пальці нагадувала Сідалковському старанно виведений нуль, як арифметичний результат обміну його волі на паспорт.
Кортеж розвернувся назад, і Сідалковський, вважаючи себе тепер повноправним господарем, жестом шкіпера зупинив машини біля кіоску «Квіти — наша радість», запитав у продавщиці
— Пробачте невігласа. Як називаються ці квіти?
— Кали.
— Ви так сказали, як мені почулось, чи якось інакше? — Так і сказала, це ка-ли. Зрозуміли? — перепитала не зовсім ввічливо кіоскерка.— По-латині не знаю. Гроші є — купуйте. Нема — тут не ботанічний сад: рвати заборонено. Якщо дорого, то беріть тюльпани. Вони дешевші..
— Ви мене ображаєте,— посміхнувся Сідалковський.— Мова, мамочко, йде не про гроші, а про естетику й знання. Ось, будь ласка, чотири кали. Здачі не треба. Бувайте,— промовив Сідалковський і пішов до машини.
Карапет-старшій він підніс одну калу, Тамарі — стільки ж, а Ії — як Тамарі та її мамі, разом узятим. Тамарина кала з чисто кавказьким темпераментом була кинута на бруківку і розчавлена безжалісно часткою великої цивілізації у вигляді авто, і тепер Сідалковський зрозумів: жінка до загсу зовсім не схожа на ту, що після загсу. Це була його друга помилка після першої — одруження.
Далі ми скажемо найсуттєвіше. Сідалковський, окрім нового паспорта, золотої обручки і свіжого штампа у паспорті, придбав за свою незалежність новий чорний костюм, білу нейлонову сорочку, чорні лискучі черевики фірми «Цебо» і, звичайно, шкарпетки «шікішіма босекі» (Японія) Все це видала Сідалковському мама Тамари як аванс по талончиках у магазині для молодят під назвою «Тільки для тих, хто вперше». Плата виявилася щедрою, і навіть у довірливого Сідалковського це викликало незрозуміле підозріння.
Весільний вечір закінчився у ресторані для інтуристів. Сідалковський сидів у центрі й оглядав очима головнокомандуючого позицію. Батарея пляшок нагадувала йому снаряди, з яких щойно зняли бойові головки. Залишилося тільки розрядити їх і послати за призначенням.
Весь вечір він танцював з Ією, хоч не знав тоді, що і Європа уже захоплюється такими фігурами, як у неї. До цього він дійшов інтуїтивно. Тамара була ображена його демонстративною незалежністю і вже тоді виношувала по-жіночому жорстокий план помсти Сідалковському.
— Сідалковський, мені жаль вас,— тихо сказала Ія, припадаючи до його грудей, які під її теплом розширилися до неймовірних розмірів.— За свою необачність ви ще поплатитесь.
— Боротьба за існування і незалежність продовжується,— він схопив Ію за тонкий стан і закружляв з нею в танці.
— Ви за свою необачність ще поплатитесь,— попередила його Ія, але він глянув на неї, як Панчішка при появі чогось іще рожевішого, ніж у нього, й не промовив ні слова Йому з Ією і так, без слів, було чудово.
Сідалковський не любив задумуватися над завтрашнім днем, коли ще не кінчався сьогоднішній. Він пив і гуляв. І судячи з того, скільки ним було випито того вечора, Карапет-старша передбачала бурхливу ніч для своєї дочки. Але помилилась. Горда Тамара відмовилась від тієї ночі.
КНИГА ДРУГА
Будьте самі собою!
Автор
Від смішного до трагічного — один крок.
Почуто від Сідалковського
РОЗДІЛ І,
в якому розповідається про деякі зміни у «Фіндіпоші», нових членів цього всесвітньовідомого закладу, їхні уподобання і смакові якості оселедця в «кожусі»
Минув рік. Літочислення ми ведемо не від появи Сідалковського у «Фіндіпоші», а від тих хвилин, коли він прибув на перон київського вокзалу. Ми пропускаємо рівно рік із життя нашого героя, котрий як минулому, так і майбутньому (принаймні так він запевняв своїх ближніх) не надавав ніякого значення, бо жив лише одним днем і завжди казав: «Завтрашній день існує тільки для того, щоб виправляти сьогоднішні помилки».