«Аристократ» із Вапнярки

Здійснене О. Чорногузом сатиричне викриття негативного суспільного явища — це тільки початок літературної облоги одного з різновидів сучасного міщанства. Така операція на часі. Сідалковщина в'їдається у душу мігранта-горожанина, як іржа в залізо, вгризається у здорове моральне єство, як хвороботворний кліщ. Сідалковщина може чудово звивати гнізда в душах людей безвідносно до роду їхніх занять, освіти, службово-ієрархічних щаблів, на яких вони перебувають. І нашій сатирі, та й не тільки сатирі, необхідно бомбардувати цього замаскованого і дуже небезпечного ворога, компрометуючи його громадською думкою, створюючи атмосферу загальної нетерпимості до нього. Можна сподіватися, що наша сатира не зупиниться лише на художньому запереченні поміченого нею явища, а, висміюючи сучасні прояви міщанства, сміливіше досліджуватиме його соціально-психологічні витоки. Адже роль літератури, зокрема сатири, з її здатністю вникати в психологію явища для художнього дослідження хижацької влади речей над пригніченою духовністю особливо ефективна.

Назріла необхідність жанрово-стильового, ідейно-тематичного переозброєння сатири. Проблема ця досить нагальна з огляду хоча б на те, що сучасне зло постійно вдосконалює захисні функції, чудово оволодіває найновішими засобами соціальної мімікрії: уміє замаскуватися навіть на відкритій, здавалося б, повністю прострілюваній громадою місцевості, і робить це з такою вишуканістю й кмітливістю, що його важко виявити і з допомогою найпотужнішого адміністративного бінокля. Ось тут і може знадобитися далекобійна сатирична зброя: тактичні розвідки оповідачів у стан пристосуванців для добування балакучого «язика», далекі десанти повістярів у тили противників на крилах тонкого психологічного аналізу, могутні облогові машини романного типу для зруйнування залізобетонних стін міщанського індивідуалізму.