Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
5
Ось чого прагнуть шляхетні душі: нічого не брати задарма, і ні в якому разі — життя.
Потолоч прагне жити задарма, одначе ми, кому життя подарувало себе, інакші,— ми завжди міркуємо, чим найкращим могли б віддаруватися!
Воістину, тільки така мова шляхетна: «Те, що нам обіцяє життя, ми хочемо зробити йому!»
Не слід шукати насолоди там, де нічого не даєш для насолоди. І — не слід жадати насолоди!
Адже насолода і невинність — найсором'язливіші речі: вони не хочуть, щоб їх шукали. Їх треба мати,— а шукати слід радше провину і страждання!
6
О брати мої, хто первісток, того завжди приносять у жертву. А ми тепер — первістки.
Всі ми спливаємо кров'ю на потаємних жертовних олтарях, всі ми горимо і смажимось на честь давніх ідолів.
Найласіше, що в нас є, ще молоде,— воно подразнює старе піднебіння. Наше м'ясо ніжне, наша шкура — мов шкура ягняти: як ми можемо не розпалювати старих жерців!
Всередині нас самих ще живе старий жрець і смажить собі на бенкет те, що в нас найласішого. Ох, брати мої, як первісткам не бути офірою?
Але цього прагне наша вдача, і я люблю тих, хто не хоче зберегти свою душу. Приречених на загибель я люблю всією своєю любов'ю, бо вони долають перехід.
7
Казати правду — мало хто може! А хто може, ще й огинається! Та найменше можуть бути правдивими добрі.
Ох, ті добрі! Добрі люди ніколи не кажуть правди,— бути таким добрим — це хвороба духу.
Ті добрі поступаються, подаються, їхнє серце вторує, розум кориться — а хто покірний, той не кориться сам собі!
Все, що добрі називають злом, мусить возз'єднатися, щоб народилася єдина істина. О брати мої, чи вистачить вам зла для цієї істини?
Одчайдушна відвага, довга недовіра, жорстоке «ні», пересичення, різання по живому — все це так рідко сходиться докупи! Проте з такого сімені народжується істина!
Будь-яке знання досі зростало поряд з нечистим сумлінням. Розбийте, пізнавачі, розтрощіть старі скрижалі!
8
Коли є за що вхопитися, коли через річку перекинуті кладки й поруччя,— воістину, не повірять тому, хто каже: «Все тече».
Навіть телепні заперечать. «Як,— скажуть телепні,— може все текти? Адже колоди й поруччя над річкою!
Над річкою все непорушне, всі цінності, мости, поняття, все «добро» і «зло» — все це непорушне!»
Коли приходить сувора зима, приборкувачка ріки, тоді й найбільших дотепників бере сумнів,—воістину, тоді не тільки телепні кажуть: «Чи ж не повинно все перебувати в спокої?»
«Основа всьому — спокій» — це справжнє вчення зими, зручне для неплідної пори, хороша розрада шанувальникам зимової сплячки і теплих запічків.
«Основа всьому спокій» — проти цього проповідує вітер відлиги!
Вітер відлиги — це бик, та не орач, а скажений бик-руйнівник, що лютими рогами ламає кригу! А крига — ламає кладки!
О брати мої, хіба не тече тепер усе? Хіба не всі поруччя й кладки впали у воду? Хто б ще тримався за «добро» і «зло»?
«Лихо нам! Благо нам! Віє вітер відлиги!» — так, брати, проповідуйте на всіх вулицях!
9
Є давнє божевілля, що зветься добром і злом. Колесо цього божевілля досі крутилося навколо провісників і звіздарів.
Колись вірили в провісників і звіздарів, тому й вірили: «Все — неминучість: ти повинен, бо так треба!»
Відтак знову зневірились у провісниках і звіздарях, тому й вірили: «Все свобода: ти можеш, бо ти хочеш!»
Брати мої, досі про зірки і про майбутнє тільки мріяли, та не знали їх, і тому про добро і зло досі лише мріяли, не знаючи, що це!
10
«Не вкради! Не вбий!» — такі слова колись проголосили священними, перед ними схиляли коліна й голови і скидали взуття.
Та я запитую вас: коли ще на світі були більші злодії й убивці, ніж у часи таких священних слів?
Хіба саме життя — не грабунки й убивства? А проголошувати такі слова священними,— хіба не однаково, що вбивати саму істину?
А хіба не проповідь смерті — проголошувати священним те, що заперечує життя і відраджує жити? О брати мої, розбийте, розтрощіть старі скрижалі!
11
Мені жаль усього минулого, тому що бачу: його віддано на поталу,—
на поталу милості, духові, божевіллю кожного нового покоління, котре все минуле вважає за міст для себе.