Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
Воістину! Тяжко нести навіть багато свого! Чимало людей усередині схожі на устрицю, тобто гидкі, слизькі й порскі,—
отож устрицю повинна захистити шляхетна оздоблена шкаралуща,— але цьому мистецтву слід навчитися: за шкаралущу обирати прекрасне видіння і мудре засліплення!
Проте людське майже завжди вводить в оману — часом шкаралуща тісна, похмура й надто вже шкаралуща на вигляд. Не вгадаєш у ній прихованої доброти і сили, і тому найчудовіші ласощі зостаються без ласунів!
Жінки, найласіші, це знають,— трошки більше жиру, трошки менше кісток — о, як часто доля залежить від такої дрібнички!
Людину відкрити важко, а себе — найважче, дух часто оббріхує душу. Так порядкує дух тяжкості.
Відкрив себе тільки той, хто каже: це моє добро і моє зло. Цим він затуляє рота кротові й карлику, котрий каже: «Добро і зло для всіх спільні».
Воістину, я не люблю тих, для кого все на світі добре, а сам світ навіть найкращий із світів. Таких я називаю всевдоволеними.
Всевдоволення, якому смакує все,— не найкращий смак! Поважаю непокірливі й перебірливі язики та шлунки, котрі навчилися казати «я», «так» і «ні».
А все жувати й перетравлювати — це вже справжня свиняча натура! Завжди казати «І-А!»[1], тобто з усім погоджуватись, навчився тільки осел і той, хто йому рідний за духом!
Мій смак воліє насичену жовтизну й гарячу червінь,— до всіх барв він домішує крові. А хто білить свій будинок вапном, той виказує свою поваплену душу.
Одні кохаються в муміях, інші — у видіннях; і ті й інші однаково ворожі всілякій плоті і крові — о, які огидні вони моєму смакові! Бо я люблю кров.
Я не хочу жити й зупинятися там, де кожний плює і харкає,— як на мене, то краще жити серед злодіїв та клятвопорушників. Ніхто не златоуст.
Та ще огидніші мені всі лакизи, найогиднішу тварю
ку, що траплялася мені серед людей, я назвав паразитом. Вона прагнула не любити, та все ж із любові жити.
Я називаю нещасними всіх, хто має тільки один вибір: стати лютим звіром або лютим приборкувачем звірів,— біля них я не поставив би хижі.
А ще для мене нещасні ті, хто завжди мусить бути насторожі,— моєму смакові огидні всі ці митники, крамарі, королі та інші сторожі країн і крамниць.
Воістину, я також сумлінно навчився бути насторожі,— але тільки на сторожі самого себе. Передусім я навчився стояти, ходити, бігати, стрибати, лазити і танцювати.
Бо моя настанова така: хто хоче навчитися літати, спершу мусить навчитися стояти, ходити, бігати, лазити і танцювати — нараз літати не навчишся!
Мотузяними драбинами я навчився залізати в чимало вікон, хутко видряпуюсь на високі щогли,— я мав за неабияке щастя сидіти на високих щоглах пізнання,—
спалахувати на високих щоглах маленьким полум'ям,— хоч малим вогником, проте великою втіхою для мореплавців, що сіли на мілину, що розбилися об рифи!
Різними способами й засобами я дійшов до своєї істини: не однією драбиною я підіймався на висоту, звідки вдивляюся у свою далечінь.
І завжди неохоче напитував шлях — це було мені не до смаку! Волію самі шляхи розпитати і випробувати.
Випробовувати і розпитувати — в цьому сенс усіх моїх ходінь. Воістину, навіть відповідати на такі розпити треба навчитися! Але такий мій смак —
не хороший і не поганий, проте це мій смак, якого я вже не соромлюсь і не приховую.
«Відтепер — це мій шлях, а де ваш?» — так я відпо
відав тим, хто запитував у мене «про шлях». Бо одного шляху для всіх немає!
Так казав Заратустра.
ПРО СТАРІ І НОВІ СКРИЖАЛІ
1
Я сиджу і чекаю, круг мене старі розбиті скрижалі, а також нові, ще не дописані. Коли настане моя пора?
Пора зійти вниз, загинути,— бо я хочу ще раз піти до людей.
А тепер я чекаю, бо спершу має з'явитися знамення, що прийшла моя пора,— має з'явитись усміхнений лев з голубиною зграєю.
А поки що я розмовляю сам з собою, як той, хто має час. Ніхто не розповідає мені нічого нового,— тому я розповідаю сам собі про самого себе.
2
Коли я прийшов до людей, то побачив, що вони тримаються давньої зарозумілості: всім їм здавалося, ніби вони давно вже знають, що для людини є добром, а що злом.
Будь-яка мова про чесноту здавалася їм давньою стомливою нудьгою, і той, хто хотів міцно заснути, на сон грядущий любив побазікати про «добро» і «зло».
1
Крик “І-А” співзвучний з німецьким “ja”, тобто “так” . (Тут і далі присітки перекладачів)