Так казав Заратустра. Жадання влади

Я вже підійшов до кінця і проголошую свій вирок. Я засуджую християнство, я підношу проти християнської церкви найстрашніше з усіх обвинувачень, які будь-коли лунали на землі. Я вважаю його найогиднішим розбещенням, яке лише можна уявити, і примічаю в ньому потяг якомога розбещувати й далі. Християнська церква занапащує все, чого торкнеться: знецінює будь-яку вартість, перетворює правду в брехню, справедливість — у душевну ницість. А дехто ще зважується нагадувати мені про її «гуманні» благословення! Усувати халепи і притуги суперечить її розумінню вигоди: адже вона живе з тих притуг і, щоб увічнити себе, сама їх і створює... Приміром, хробак гріха: саме цією халепою церква насамперед збагатила людство! Гасло «рівності душ перед богом» — цей привід для rancunes усіх ницих людців, ця брехня, що, розлетівшись, немов вибухівка, врешті породила революцію, сучасні ідеї й підготувала падіння всього громадського порядку,— була християнським динамітом... «Гуманні» благословення християнства! Humanitas[49] обернули на її протилежність, на вміння ганьбити себе, прагнення брехати за всяку ціну, на огиду й зневагу до всіх добрих і справедливих інстинктів! Такими я бачу ці благословення християнства! Паразитизм є суттю всіх церковних діянь; зі своїм недокрів'ям та ідеалами «святості» церква засушує життя, висисає кров, позбавляє любові і надії; «потойбічне» — це лише спосіб заперечувати будь-яку реальність; хрест — розпізнавальний знак найпотаємнішої змови, що будь-коли існувала на землі,— змови проти здоров'я, краси, пристойності, смілості, духу, душевної доброти,— отже, проти самого життя...