Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
А власний розум ти сам повинен тлумити і душити, бо це розум цього світу,— так ти навчишся зрікатися світу».
Розбийте, о брати мої, розтрощіть ці старі скрижалі побожних! Розвійте слова паплюжників світу!
16
«Хто багато вчиться, розучується палко прагнути»,— шепочуться сьогодні по всіх провулках.
«Мудрість знесилює, ніщо не винагороджується, ти не повинен чогось прагнути!» — цю нову скрижаль, бачив я, повісили навіть на базарних майданах.
Розтрощіть, брати мої, розтрощіть і цю нову скрижаль! Її повісили стомлені від світу проповідники смерті й тюремники,— знайте, на ній ще й проповідь рабської покори!
Адже вони погано, кепсько вчились, а найкращого й не вивчали,— аби тільки раніше та найшвидше,—адже вони кепсько їли, і тому в них зіпсований шлунок;
а зіпсований шлунок став їхнім духом, що схиляє до смерті! Бо, воістину, брати мої, дух — це шлунок!
Життя — це джерело радості, та в кого зіпсований шлунок, цей батько скорботи, подає голос, для того всі джерела отруєні.
Пізнавати — це радість для наділеного левиною волею! А стомлений сам обертається на іграшку чужої волі, ним бавляться всі хвилі.
Така вже вдача всіх слабких, що вони завжди губляться на шляхах. Аж урешті їхня втома запитує: «Навіщо нам було колись ходити тими шляхами! Скрізь усе однакове!»
Їхній слух тішить, коли проповідують: «Ніщо не винагороджується! Ви не повинні чогось прагнути!» Але це ж проповідь рабської покори.
О брати мої, Заратустра свіжим вітром приходить до всіх здорожених, ще чимало носів чхатиме від нього!
Мій вільний подих проходить навіть крізь мури, залітає у в'язниці та ув'язнені розуми!
Жадання приносить волю, бо жадати означає творити,— цього навчаю я. І ви повинні вчитися тільки заради творіння.
Та навіть того, як учитися, вам слід спершу навчитися в мене,— добре навчитися! Хто має вуха, нехай слухає.
17
Ось вам човен — на тому боці він пристане, мабуть, до великого Нічого. Та кому хочеться сідати в це «мабуть»?
Ніхто з вас не хоче сідати в човен смерті? Тоді чому ж вам хочеться бути стомленими від світу?
Стомлені від світу! Ви ще навіть не зреклися його! Ви, як я бачу, ласі до всього земного, ще й закохані у власну земну втому!
Недурно у вас відвисла губа — на ній ще сидить невеличке земне бажання! А в очах,— хіба не плаває туман незабутньої земної втіхи?
На світі багато хороших винаходів, одні корисні, інші — приємні. Заради них варто любити світ.
А чимало винаходів такі ж удатні, як і жіночі груди: водночас корисні й приємні.
Ох ви, стомлені від світу! Ледачі до земного! Вас треба вишмагати! Лозиною слід пожвавити ваші ноги.
Бо, якщо ви не хворі й не віджилі нікчеми, від котрих стомився світ, то ви лукава ледач або ж злодійкуваті, сторожкі, ласі кішки. І якщо ви не хочете знову радісно бігти, то вам слід — щезнути!
Не варто намагатися лікувати невиліковних,— так учить Заратустра,— тому вам слід щезнути!
Однак треба мати більше мужності, щоб загинути, ніж аби зліпити новий вірш,— це знають усі лікарі й поети.
18
О брати мої, є скрижалі, створені втомою, і є скрижалі, створені гнилою ледаччю; хоч вони й промовляють однаково, та все ж хочуть, щоб їх неоднаково слухали.
Погляньте на цього спраглого! Лиш одна п'ядь залишилася йому до мети, та з утоми він, цей сміливець, вперто заліг у куряві!
З утоми позіхаючи на шлях, на світ, на мету і на себе самого, він, цей сміливець, не хоче ступити ні кроку далі!
І от його пече сонце, піт його лижуть собаки, він затято лежить собі й воліє знемагати,—
знемагати за п'ядь від мети! Воістину, вам ще доведеться тягти цього героя на його ж небо за волосся!
Та краще хай лежить собі, де впав, щоб на нього з шумом свіжого дощу зійшов сон-розрада.
Хай лежить, поки прокинеться сам,— поки сам зречеться будь-якої втоми й усього, чого навчила втома!
Тільки, брати мої, відженіть від нього собак, ледачих пройд та ввесь захоплений набрід,—
увесь захоплений набрід «освічених», що втішаються потом кожного героя!
19
Круг себе я замикаю кола й священні межі, все менше витривалих підіймається зі мною на все вищі гори,— я будую хребет з дедалі священніших гір.
Та хоч куди ви, брати мої, підіймаєтеся зі мною, пильнуйте, щоб не піднявся з вами який паразит!