Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
Може прийти великий тиран, витончений нелюд, що своєю милістю і немилістю ґвалтуватиме все минуле, поки воно стане для нього мостом, знаменням, оповісником і півнячим криком.
Та ось іще одна небезпека і ще одна скорбота: пам'ять потолочі сягає не далі діда,— а на дідові уривається час.
Отож усе минуле віддане на поталу,— бо колись потолоч може допастися до влади, й увесь час утопиться в плитких водах.
Тому, брати мої, потрібна нова знать, супротивник усієї потолочі й усякої тиранії, знаті, котра на нових скрижалях знову напише слово «шляхетний».
А потрібно чимало шляхетних, до того ж різних шляхетних, щоб постала знать! Або, як сказав я колись символом: «Божественність у тому, що є боги, а не Бог!»
12
Брати мої, я наставляю вас і посвячую в нову знать,— ви маєте стати творцями й опікунами, сівачами майбутнього,—
воістину, не в ту знать, коли титул можна купити, мов крамар, за крамарське золото,— адже те, що має свою ціну, не має вартості.
Нехай віднині ваша честь полягає не в тому, звідки ви прийшли, а куди простуєте! Нехай за нову честь будуть вам ваші жадання і поступ, що пориваються далі вас самих!
Воістину, не в тому, щоб ви служили князям (що важать князі!) або підпирали те, що й без цього добре тримається!
Не в тому, що рід ваш при дворах набув вишуканості, і ви, барвисті, мов фламінго, навчилися довгі години вистоювати в плитких ставках.
Бо вміти стояти — це заслуга серед придворних, і всі придворні вірять, що після смерті їх мають ощасливити — дозволом сісти!
І не в тому, що дух, названий святим, вів ваших пращурів у землю обіцяну, котрої я не нахвалюю,— бо в такій землі, де виросло найгірше з усіх дерев — хрест,— хвалити нічого!
Воістину, куди б не вів цей «святий дух» своїх вершників, завжди попереду цих процесій бігли цапи й гусаки, ледач і потолоч!
О брати мої, ваша знать повинна не озиратися назад, а дивитись уперед! Вам належить стати вигнанцями з країни батьків і пращурів!
Ви повинні любити країну дітей своїх — і нехай ця любов знаменує вашу нову шляхетність — ще не відкриту в найдальших морях країну! Я закликаю ваше вітрило шукати й шукати її!
Вам належить спокутувати своїми дітьми те, що ви діти своїх батьків,— так ви повинні спасти все минуле! Цю нову скрижаль я ставлю над вами!
13
«Навіщо жити? Все — марнота! Жити — це перевіювати полову, жити — це спалювати себе і навіть не зігрітися».
Таке старосвітське базікання й досі вважається «мудрістю». А що воно давнє і затхле — до нього більше поваги. Ушляхетнює навіть пліснява.
Тільки діти могли казати: «Вогню бояться, бо він обпік!» У давніх книжках мудрості чимало дитинного.
Як сміє той, хто завжди «перевіює полову», паплюжити молотьбу! Таким дурням слід затикати пельку!
Такі сідають за стіл і нічого не приносять з собою, щоб заткати пельку!
Такі сідають за стіл і нічого не приносять з собою, навіть добрячого голоду, а починають паплюжити: «Все марнота!»
Та добре попоїсти й випити, брати мої, це, воістину, не суєтне мистецтво! Розбийте, розтрощіть скрижалі вічно невдоволених!
14
«Чистому все чисте»,— кажуть люди. А я кажу вам: «У свиней усе обертається на свиню!»
Тому мрійники й скиглії, котрі навіть серцем занепали, проповідують: «Світ — це брудне страховище».
Бо всі вони духом нечисті, особливо збочені в потойбічність, що не знають ні сну, ні спочинку, коли не дивляться на світ збочено!
Таким я кажу просто у вічі, хоча слова ці не дуже й ласкаві:
— Світ схожий на людину тим, що має той бік, отже, зад — оце й уся істина!
У світі багато лайна — оце й уся істина! Однак цього замало, щоб сам світ був брудним страховищем!
Є мудрість у тому, що у світі чимало смердючого,— сама огида створить крила і сили, що вгадують, звідки воно береться!
Навіть у найкращому є трохи огидного, і навіть найкраща людина є тим, що слід подолати!
О брати мої, багато є мудрості в тому, що на світі багато лайна!
Я чув, як побожні збочені в потойбічність зверталися до свого сумління, воістину, без зла і облуди, хоча на світі не існує нічого облуднішого й злобнішого.
«Нехай світ залишається світом! Не підіймай проти нього навіть мізинця!
Нехай, кому хочеться, душить і штрикає людей, ріже й білує їх — не підіймай проти нього навіть мізинця! Так люди навчаться зрікатися світу.