Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
ТАК КАЗАВ ЗАРАТУСТРА. ЖАДАННЯ ВЛАДИ
ФРІДРІХ НІЦШЕ
ТАК КАЗАВ ЗАРАТУСТРА
ЖАДАННЯ ВЛАДИ
__________________________
FRIEDRICH NIETZSCHE
ALSO SPRACH ZARATHUSTRA
DER WILLE ZUR MACHT
Переклад з німецької
Київ
Видавництво «Основи»
Видавництво художньої літератури «Дніпро»
1993
___________________
ББК 87
Н70
© Анатолій Онишко.
Український переклад твору «Так казав Заратустра». 1993.
© Петро Таращук.
Український переклад твору «Жадання влади». 1993.
© Юлія Мітченко.
Художнє оформлення. 1993.
© Сергій Якутович. Ілюстрації. 1993.
4703010100—10
H———————— 93
93
ISBN 5-308-01381-0
Оцифровано: hurtom.com, 2011.
ТАК КАЗАВ ЗАРАТУСТРА
КНИЖКА ДЛЯ ВСІХ І HI ДЛЯ КОГО
Перекладено за виданням: Friedrich Nietzsche.
Also sprach Zarathustra, Baden-Baden, 1976.
Частина перша
Переднє слово Заратустри
1
Коли Заратустрі минуло тридцять, покинув він свою батьківщину й озеро своєї батьківщини і подався в гори. Тут він тішився духом своїм і самотністю, і десять років це його не гнітило. Та зрештою змінилося його серце, і якось він прокинувся на зорі, став перед сонцем і сказав йому:
— О велике світило! Чи було б ти щасливе, якби не мало кому світити?
Десять років устаєш ти над моєю печерою. Та якби не я і не мої орел та змія, тобі набридло б і світло твоє, і шлях твій.
Проте ми щоранку чекали на тебе, вбирали щедроти твої і благословляли тебе.
Поглянь! Я переповнився мудрістю, мов бджола, що назбирала надто багато меду, мені потрібні руки, які тяглися б до мене.
Я хотів би дарувати і роздавати, поки мудрі серед людей знову зрадіють своїй глупоті, а бідні — своєму багатству.
Для цього я маю зійти вниз, як робиш щовечора ти, коли заходиш за море й несеш своє сяйво на той бік, о щедротне світило!
Як і ти, я повинен зайти, загинути, як кажуть про це люди, до яких я хочу спуститися.
То благослови ж мене, о спокійне око, що споглядаєш без заздрощів навіть найбільше щастя!
Благослови повний по вінця келих, щоб волога золотом потекла з нього й понесла по всіх усюдах відблиск твоєї радості!
Поглянь! Цей келих прагне спорожніти, а Заратустра хоче знову стати людиною.
Так почалася загибель Заратустри.
2
Заратустра зійшов самотою з гір, і ніхто йому не трапився назустріч. Та коли він вступив у ліси, перед ним постав несподівано старець, що покинув свою святу оселю, шукаючи в лісі коріння. І мовив старий до Заратустри:
— Знаю я цього подорожнього — кілька років тому він уже тут проходив. Заратустра було ім'я його, але він змінився.
Тоді ніс ти свій попіл на гору — невже хочеш тепер понести свій вогонь у долини? Не боїшся, що палія покарають?
Так, я впізнаю Заратустру. Чистий погляд у нього, і на устах його нема осоруги. Чи не тому іде він, неначе танцює?
Заратустра змінився, дитиною став Заратустра, прокинувся Заратустра,— що ж тобі треба поміж поснулих?
Мов серед моря, ти жив у самотині, і море гойдало тебе. Ой, леле, ти хочеш ступити на суходіл? Ой, леле, ти хочеш знову сам нести своє тіло?
Відповів Заратустра:
— Я люблю людей.
— А навіщо ж,— сказав святий,— подався в ліси і пустелю я? Хіба не тому, що занадто любив людей?
Тепер я люблю Бога — а людей не люблю. Людина для мене надто недосконала. Любов до людини вбила б мене.
Відповів Заратустра:
— Що я казав про любов! Я несу людям дарунок!
— Не давай їм нічого,— промовив святий,— краще візьми в них дещицю й неси разом з ними — це буде їм найбільша втіха, якщо тільки ти й сам тим потішишся!
А якщо хочеш їм дати, то давай тільки милостиню, і нехай вони самі її просять!
— Ні,— відповів Заратустра,— милостині я не подаю. Я для цього не досить бідний.
Святий засміявся з Заратустри й сказав йому так:
— Що ж, гляди, щоб вони прийняли від тебе твої скарби. Люди не довіряють самітникам і не вірять, що ми приходимо дарувати.
Наші кроки на вулицях лунають для них надто самотньо. І коли вночі, лежачи в ліжках, вони почують людину, що вже ходить, коли ще й сонце не встало, то, мабуть, питають себе: куди цей злодій скрадається?