Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Философия » Так казав Заратустра. Жадання влади
Так казав Заратустра. Жадання влади - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Так казав Заратустра. Жадання влади

Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:

«Так казав Заратустра» — одна з найбільш відомих і популярних книг німецького філософа і поета Фрідріха Ніцше (1844—1900). Теми добра і зла, «надлюдини», переоцінки всіх цінностей втілено в цьому пам'ятникові світової літератури в міфічно-символічній, високопоетичній формі. «Жадання влади» — останній твір філософа, палка апологія людини, протест проти будь-яких форм духовного рабства.
1 ... 53 54 55 56 57 58 59 60 61 ... 137
Перейти на страницу:

Чи не тому зажурилося їхнє серце, що мене, мов кит, поглинула самотність? Мабуть, їхнє вухо довго, тужливо, надаремно дослухалося поклику моїх сурм і вісників.

Ох! Завжди бракувало тих, чиє серце довго палає мужністю і завзяттям тих, у кого навіть дух терпеливий. А решта — страхополохи.

Решта — це завжди переважна більшість, переважна буденність, надмір, зайвина — всі вони страхополохи!

Людина моєї вдачі переживе на шляху те саме, що й я: отож першими їй товаришитимуть мерці та блазні.

А другими — ті, що назвуть себе її вірними: жвава юрба, чимало любові, чимало глупоти, чимало безвусого поклоніння.

Одначе той з-поміж людей, хто має мою вдачу, нехай не прив'язується серцем до цих вірних: хто спізнав мінливу й малодушну людську вдачу, нехай не вірить у ці провесни і квітучі луки!

Якби вони могли чинити інакше, у них були б інакші жадання. Половинчасте псує будь-яку цілісність. А що в'яне листя — чи варт нарікати!

Нехай облітає і падає, і не нарікай, Заратустро! Краще повій рвучкими вітрами,—

повій, о Заратустро, на це листя, щоб усе зів'яле швидше відлетіло від тебе!

2

— Ми знову побожні,— признаються відступники, а чимало з них ще надто боязкі, щоб признатися.

Я дивлюся їм в очі,— кажу їм в обличчя і в рум'янець щік: ви ті, хто знову молиться!

Але ж молитися — ганьба! Не для всіх, а для тебе, для мене і для того, хто не позбавлений совісті. Для тебе ж молитися — ганьба!

Ти добре знаєш: диявол страху, що сидить у тобі, залюбки складає долоні, безсило опускає на живіт руки і прагне самого спокою — цей диявол страху намовляє тебе: «Бог є!»

Ось чому ти подався у світлополохи, світло завжди відбирає в тебе спокій, тепер ти мусиш щодень глибше запихати голову в ніч і чад!

Воістину, ти добре вибрав пору: адже тепер знову вилітають нічні птахи. Настала пора всіх світлополохів, вечірня година дозвілля без «дозвілля».

Я чую і відчуваю: прийшла пора їхніх ловів і врочистих ходів,— та не для свавільного дикого полювання, а для сумирних, зашкірних, нишпорних ловів ловчих з тихою ходою і тихою молитвою,—

ловів на розчулених проноз,— знову наставлені всі пастки для сердець! А де лиш я підіймаю завісу, звідти стрімголов вилітає нічний метелик.

Мабуть, він чипів там удвох з іще одним метеликом? Бо скрізь мені тхнуть маленькі приховані громадки, а де лиш є комірчинка, там нові прочани і прочанський сопух.

Світлополохи довгими вечорами сидять один в одного й кажуть: «Станьмо знову як діти і благаймо милосердного Господа!» — устами й шлунками, зіпсованими побожними кондитерами.

Або ж вони дивляться довгими вечорами на лукавого, сторожкого павука-хрестовика, який і собі навертає павуків на розум і повчає так: «Під хрестами добре снувати павутину!»

Або ж вони цілими днями сидить з вудками над болотом і через те вважають себе глибокими, але хто рибалить на безриб'ї, того я не назву навіть поверховим!

Або ж із побожною радістю вчаться грати на арфі в поета-співака, що сам залюбки заарфлює серця молодичок,— бо йому вже набридли старі баби та їхні похвали.

Або ж вони навчаються страху від напівбожевільного вченого, що в темних кімнатах чекає появи духів,— а сам дух звідти вилітає.

Або ж вони дослухаються до шурів-бурів старого волоцюги-дудника, що від тужливих вітрів навчився тужливих звуків. Тепер він вторує вітрові й тужливими звуками навертає на тугу.

А деякі з них навіть стали нічними сторожами: навчилися гудіти в ріжок, робити нічні обходи й будити давно поснулий мотлох.

П'ять слів із старого мотлоху я чув минулої ночі біля садової стіни; то розмовляли старі, засмучені, засушені нічні сторожі.

— Як на батька, він мало піклується своїми дітьми. Людські батьки куди більше!

— Старий він уже! Дітьми взагалі не піклується,— відповів другий нічний сторож.

— Хіба були в нього діти? Цього ніхто не доведе, якщо він сам не розкаже! Мені вже давно кортить, щоб він навів якісь докази.

— Докази? Ніби він коли-небудь щось доводив! Доводити йому важко, для нього головне, щоб йому вірили.

— Так-так! Віра робить його щасливим, віра в нього. Старі всі такі. Це й нас не мине!

Так гомоніли між собою двоє старих нічних сторожів — світлополохів, а потім тужливо гуділи в ріжки: все це відбувалося минулої ночі біля садової стіни.

1 ... 53 54 55 56 57 58 59 60 61 ... 137
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)