Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Философия » Так казав Заратустра. Жадання влади
Так казав Заратустра. Жадання влади - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Так казав Заратустра. Жадання влади

Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:

«Так казав Заратустра» — одна з найбільш відомих і популярних книг німецького філософа і поета Фрідріха Ніцше (1844—1900). Теми добра і зла, «надлюдини», переоцінки всіх цінностей втілено в цьому пам'ятникові світової літератури в міфічно-символічній, високопоетичній формі. «Жадання влади» — останній твір філософа, палка апологія людини, протест проти будь-яких форм духовного рабства.
1 ... 48 49 50 51 52 53 54 55 56 ... 137
Перейти на страницу:

«Хто не може благословляти, нехай навчиться проклинати!» — ця ясна настанова впала мені з ясного неба, навіть темної ночі ця зірка сяє на моєму небі.

Одначе я той, хто благословляє і стверджує, тільки б ти було довкруг мене, чисте! Ясне! Ти — безодня світла! — і тоді моє ствердження благословить усі безодні.

Я став тим, хто благословляє і стверджує,— я довго боровся і був борцем, аби нарешті вивільнити руки для благословення.

І ось моє благословення: над кожною річчю бути її власним небом, круглим шатром, блакитним дзвоном і довічною непохитністю. Щасливий, хто так благословляє!

Адже всі речі охрещені у джерелах вічності й по той бік добра і зла, а добро і зло — тільки минущі тіні, волога скорбота й повзучі хмари.

Воістину, це не огуда, а благословення, коли я вчу: «Над усіма речами небом здіймається випадок, невинність, відвага і завзяття».

Відвага — найдавніша шляхетність світу, я повернув її всім речам, звільнивши їх від рабської покори меті.

Таку свободу й таку небесну безхмарність я поставив, наче блакитний дзвін, над усіма речами, коли навчав: «Над ними і в них не тяжіє ніяка «одвічна воля».

Завзяття і дурощі ставлю я на місці тієї волі, коли навчаю: «Тільки здоровий глузд у всьому — неможливий!»

Однак дещиця розважливості, зернини мудрості розсіяні від зірки до зірки,— ця розчина домішана до всього: через глупоту до всіх речей домішана мудрість!

Дещиця мудрості ще можлива, та в усіх речах я виявляв таку блаженну безтурботність: вони воліють танцювати — ногами випадку.

О чисте небо наді мною! О високе! Для мене твоя чистота тепер у тому, що немає одвічного павука розважливості з його павутиною,

що ти — простір для танцю Господніх випадків, що ти — Господній стіл для Господніх гральних костей і для гравців у кості!

Але ж ти червонієш? Може, я сказав щось недозволене? Може, я гудив, бажаючи благословити тебе?

А може, ти почервоніло від сорому, що ми вдвох? Може, ти наказуєш мені піти й замовкнути, бо вже — надходить день?

Світ глибокий, глибший, ніж дневі коли-небудь спадало на думку. Не все відважиться на слово при світлі дня. Та день надходить,— отож розлучаємось!

О сором'язливе небо наді мною! О палюче! Ти — моє щастя перед сходом сонця! Надходить день, отож розлучаємось!

Так казав Заратустра.

ПРО ПРИНИЗЛИВУ ЧЕСНОТУ

1

Коли Заратустра знову ступив на суходіл, то не подався одразу в гори до своєї печери, а обійшов багато доріг, розпитуючи й довідуючись про те й про інше, і навіть жартома казав про себе: «Ти мов річка, що крутиться й повертається до свого витоку!» Бо він хотів довідатися, що тим часом сталося з людиною: виросла вона чи змаліла. Якось він побачив ряд нових будинків, подивувався їм і сказав:

— Що означають ці будинки? Воістину, не велика душа поставила їх за своєю подобою.

Може, нерозумна дитина повиймала їх із скриньки з іграшками? Нехай би інша дитина знову повкладала їх у скриньку.

А ці кімнати й комірчини,— хіба мужі могли б виходити з них і заходити туди? Гадаю, що їх зробили для лялечок шовкопрядів або для кішок-ласух, котрі дозволяють поласувати і собою.

Заратустра зупинивсь і задумався. Відтак сказав сумовито: «Все здрібніло!

Скрізь бачу низькі брами,— людині моєї вдачі ще можна пройти крізь них, але — мусить нагинатися!

Коли ж я знову повернуся на батьківщину, щоб не треба було нагинатися,— нагинатися перед малим]» — І Заратустра зітхнув і задивився удалину.

Того самого дня він сказав слово про принизливу чесноту.

2

Я ходжу серед людей і вдивляюся пильним оком: вони не прощають мені, що я не заздрю їхнім чеснотам.

Вони точать на мене зуби, бо я кажу: малим людям потрібні малі чесноти — мені важко погодитись, що малі люди взагалі потрібні!

Я ніби півень на чужій пташарні, мене клюють навіть кури,— та я не тримаю зла на курей.

Я поштивий до них, як і до всякої дрібної недогоди; наїжачуватись проти мізерії видається мені мудрістю, гідною тільки їжака.

Всі вони, сидячи ввечері біля вогнища, судять про мене,— судять про мене, але на думці в них не я!

Я дізнався, як знову опинитись у тиші: їхній галас круг мене мов покровом огортає мої думки.

Вони собі галасують: «Що несе нам ця темна хмара? Пильнуймо, щоб вона не принесла зарази!»

1 ... 48 49 50 51 52 53 54 55 56 ... 137
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)