Печатка Святої Маргарити

— Ну, ну, не заводься, Марку! — поблажливо усміхнувся Євген. — Я справді іноді беру тебе на кпини, але ти ж розумієш, я тобі не ворог і зла не бажаю. Чого ж було не допомогти тобі у скруті, якщо у батька Полоза була така можливість! А у даній ситуації навіть не знаю, чи тебе вітати, чи співчувати: у тебе занадто молода і чарівна дружина, аби отак зараз залишати її саму у Варшаві за три дні після одруження. Тож я розумію, як тобі непросто…

Марко оглянувся назад, де на задньому сидінні розмістилася Елізабет, притримуючи рукою невеличку валізу. Під подихом вітру її волосся легенько розвівалося. Сама вона засмучено дивилася на краєвиди, що пробігали повз.

Марко незручно повернувся, простягнув руку, намацав її долоню, стиснув у своїй.

— Не сумуй… — проказав тихо англійською. — Люблю тебе!

— Якою мовою твоя дружина думає спілкуватися на місці? Адже спілкування з сусідами не уникнути… — не дуже ввічливо перебив його Остапенко. — Польською, наскільки я розумію, вона не володіє?

— Ліза непогано розмовляє французькою і німецькою. Щодо польської, я подумав, що на час моєї відсутності можна знайти їй компаньйонку. Когось із наших, хто володіє і англійською, і польською.

— У Юхимовича така сама пропозиція. Так усім спокійніше буде: і Елізабет, і тобі, і нам.

— Згоден, — кивнув Марко. — Хоч я і не впевнений, що ми надовго затримаємося у Варшаві… Та й чи надовго Польща залишиться такою, як зараз! З тих останніх повідомлень із Росії можна зробити лише один висновок: у її нових керманичів великі апетити і Україною діло навряд чи завершиться…

— Я чув, що московські лідери зараз куди більше зайняті встановленням кожен власної диктатури, ніж міжнародним поширенням комуністичних ідей… — Остапенко подивився на Марка. — Та й, судячи з провалу місії у Німеччині твого знайомого, Гінзбурга, вони не настільки успішно сприймаються за кордоном.

Швед похитав головою.

— Це все до часу, Євгене. От побачиш! Поки чиясь одноосібна диктатура не зміцніє. Які останні новини були з Москви, пам’ятаєш? «Запрацювала січкарня», а це може означати тільки одне: щойно влада зосередиться в одних руках повністю — почнеться масований наступ в усіх можливих напрямках. В Україні він вже відбувся, і Польща, яка поки цього не розуміє, на черзі. Але найбільше, Євгене, совєти ненавидять нас, тих, хто ще живий і готовий їм протистояти. Інакше не варто було б заради нас так старатися, вигадувати ці легенди з Баюрним та неіснуючим українським підпіллям. Вони добре розуміють, що українці їм не пробачать понівеченої батьківщини, що будуть повертатися за найменшої надії на підпільну боротьбу назад, за Збруч. Містер Сеймур мені казав: вас хочуть винищити по одному, виманюючи обманом. По одному… розумієш?

— Раз і назавжди поставити Московію на місце можна було ще тоді, коли нами гетьмани керували — в часи Дорошенка та Мазепи… — зітхнув Євген. — Скільки Господь не давав шансів, а нам, як поганому танцюристу, завжди хтось або щось на заваді стає.