Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
— Я і є військовий, — відповів Марко. — І за три дні маю відбути з Варшави. Я не знаю, скільки мені відміряно Богом, але я кохаю цю жінку, — Марко стиснув руку Елізабет. — Кохаю понад усе. Прошу Вас, не позбавляйте нас можливості вступити у шлюб перед обличчям Божим.
Ксьондз зітхнув.
— Я бачу єдине виправдання поспіху — щире кохання, — проказав він замислено. — Добре про вас свідчить і те, що ви звернулися до мене, а не согрішили, не маючи Божого благословення. Ну що ж, я наважуся і повінчаю вас, молоді люди. Але ви маєте пам’ятати, що поспіх обряду вінчання не применшує таїнства шлюбу і не робить його чимось незначним чи недійсним. Ви маєте…
Марко простягнув ксьондзу скриньку із обручками.
— Ідіть за мною, молоді люди! — проказав священик. — Підійдіть, станьте перед лицем Господнім. Пам’ятайте, що, обманюючи, ви обманюєте не мене, а Господа. А творячи правду, закликаєте Боже благословення на свою долю і долю свого потомства, яке Господь неодмінно дасть вам по Своїй милості. Жити у гріху є оманою диявола… Вінчання ж є таїнством і правдою.
Священик на мить обернувся до вівтаря, витягнув із кришталевої вази розквітлу гілку лілії і простягнув її Лізі.
— Це Вам, моя люба! Лілія — квітка Божої Матері.
Марко поглянув на Елізабет. У цю мить в своїй блідо-блакитній сукні, без зайвої церемонії, вона була найчарівнішою у світі нареченою. В її очах світилося щастя. Це була мить, коли усі умовності, вигадані людьми, усі поділи втратили свій сенс. Коли не створену людьми традицію, не обряд, а те, що відчуває у цю мить твоє серце, читає Бог.
Він стиснув її руку і прошепотів на вухо:
— Кохаю тебе, Лізо! Кохаю тебе!
— Кохаю тебе! — відповіла вона так само пошепки, торкнувшись щокою його щоки.
* * *
Із костелу поверталися у тиші. Мовчали усю дорогу до «Брістоля», тільки Марко міцно тримав Елізабет за руку. Не хотілося словами переривати те дивовижне, що сталося. Наче навколо них утворилася невидима, невідчутна, непробивна оболонка, що втримувала їх усередині свого простору.
Вже у номері, у цілковитій темряві пригорнув Елізабет до себе, занурився обличчям між її плечем і шиєю, вдихнув аромат, торкнувся губами ніжної теплої шкіри.
Почуття, що колись вирували у ньому до тієї, іншої жінки, про яку він волів ніколи не згадувати, цього разу були геть інакші. Вони більше не спопеляли, не змушували божеволіти, не затьмарювали болісно. Були спокійними, як річка, що знає, куди тече, стаючи повноводою, зрілою, по-справжньому глибокою.
— Лізо… я так люблю тебе, так боюся образити, зробити боляче, взагалі зробити щось не так! — прошепотів їй на вухо.
Щокою відчув її посмішку.
— Тоді у нас є тільки один вихід… — відповіла вона. — Житимемо цнотливо, без ревнощів, образ і суперечок, як брат із сестрою…
Марко тихо хихикнув.
— Як брат із сестрою? Оце вже ні… Нізащо.
Підхопив її на руки.
— Ай, ай… Марку, моя квітка! Моя лілія!
Довелося стебло подарованої ксьондзом лілії затиснути в зубах. Навпомацки роззувся, навпомацки поніс Лізу до кімнати, ступаючи по м’якому килиму і, сподіваючись ні об що не перечепитись, вклав на ліжко.
— Я запалю свічки… Не хочу псувати нам ці чудові сутінки електричним світлом, — сказав, поцілувавши її у вуста.
— А я до ванної кімнати… — промовила скоромовкою Елізабет. — Я швидко. Зачекай одну хвилинку…
Вона, скориставшись миттю, підвелася і випурхнула з кімнати, наче пташка, що вирвалася крізь прочинені дверцята клітки на волю.
Коли тінь від запалених свічок замиготіла на дорогих, розписаних вигадливими вензелями шпалерах, Марко озирнувся: Елізабет у спальні вже не було. Лілія з прим’ятими пелюстками одиноко лежала на ліжку. Налив із кришталевого графина у склянку води, поставив гілочку у цю імпровізовану вазу. Він зовсім забув про квіти для Лізи! Але завдяки Остапенку він і не мав коли про них думати. Ох цей Євген! І Змієнко туди ж… Одне слово — жуки!
— Це з вісімнадцятого. Еміль Вандес. Я хотів би замовити у номер вечерю на дві персони, — проказав у слухавку. — Напевне, рибу. І біле вино. На Ваш вибір. Ви ж знаєте, що у Вас варте уваги.
— Так, пане Вандес…
— І квіти… Білі троянди. Це можливо?
— Так, звичайно. Усе буде, пане Вандес.
— Хай відчинить двері, залишить усе у вітальні. Чайові будуть на столі.
— Звичайно, пане Вандес… Як забажаєте.
На тому кінці дроту клацнуло: портьє поклав слухавку.