Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
— А ти не сумуй, Марку! — потягнувся, аж в плечах хруснуло. — Ранок вечора мудріший! Дивись, завтра й отримаєш звісточку від коханої. А як сімейне гніздечко? Щось підходяще знайшов? — поцікавився за мить. — Чи, може, підсобити тобі у цій справі?
— Коли я його мав шукати? — зітхнув Марко. — Але якщо тепер візьмемося за Баюрного щільніше, притиснемо й розколемо остаточно, то, може, матиму який день. Бо інакше мешкатимемо з Лізою у наметі в Крулевських Лазєнках.
— Те, що Баюрний — більшовицький засланець, маємо остаточно встановити, — сказав Змієнко. — Однак витримка, Марку! Витримка — і скоро все знатимемо напевне. Румуни теж працюють, не покладаючи рук. А для тебе вимальовується гарна легенда. Тож як приїде твоя дружина, дам тобі кілька днів на замилування.
— А далі що? — запитав Марко.
— А далі — за Збруч. До Кам’янця.
— Ясно…
— Ще нічого не ясно, Шведе, але як тільки — одразу все знатимеш! — мовив Змієнко.
Марко стомлено присів на диван, потер долонями обличчя.
— Не виспався?
Той у відповідь тільки махнув рукою. Брак сну — його нормальний стан.
— Чого запитую… — Змієнко глипнув на годинник. — Маю для тебе на сьогодні ще одне завдання. Потім можеш піти, відіспатися.
— Слухаю, — Марко всівся пряміше. Він особливо і не сподівався, що сьогодні добереться до ліжка раніше.
— «Брістоль» у Краківському передмісті знаєш?
— Та звісно. Розкішний готель. Проходив повз нього не раз. Остапенко, здається, там у свої кращі часи навіть зупинявся…
— Євген у справах поїхав до Кракова, — промовив Змієнко. — А для тебе є завдання, — відсунув у столі шухляду і дістав із неї ключа з круглим брелоком. — Тримай, Марку. Це ключ від вісімнадцятого номеру у «Брістолі», винайнятого на ім’я такого собі пана Еміля Вандеса.
— Еміль Вандес — це хто? — поцікавився Швед. — Раніше не чув про такого.
— Наш американський друг, — Змієнко зчепив пальці і, примружившись, подивився на Марка. — Пан Вандес привіз нам деяку фінансову допомогу. Ти просто зараз підеш у «Брістоль», піднімешся у вісімнадцятий номер, відчиниш двері оцим ключем і забереш те, що він там залишив. Це дуже важливо, Марку. Інакше я б не ганяв тебе, як хлопчака. Потім повернешся сюди, залишиш те, що взяв у номері, — продовжив Змієнко, — і можеш йти додому, відсипатися. А… ледь не забув. Ключі. Коли усе зробиш, ключі принесеш сюди.
— Та добре, — Марко знизав плечима. — Які можуть бути питання? Якщо треба, то піду.
— Ну, тоді з Богом, Шведе. Будь обережним.
Краківське передмістя — не якийсь гиблий закуток Варшави. Насправді це був найвишуканіший і найбогемніший район, де проспектом цілодобово прогулювалися статусні поляки й іноземці, гуркотіли статусні автомобілі й екіпажі і все дихало статусом, заможністю, запахом «грубих» банкнот.
Пройшовши від Замкової площі, Марко попрямував уздовж берега Вісли, іноді роззираючись навкруги, наче приїжджий, що уперше бачив навколишню розкіш. Уже давно посутеніло, і апельсиново-жовте світло ліхтарів перетворювало проспект у затишний маршрут для романтичних вечірніх променадів.
З численних навколишніх ресторанчиків лунала музика, веселий сміх… Якомусь панству за вікном офіціант демонстративно відкорковував шампанське. Від того Марко відчував роздратування і ще більшу втому. Варшава жила, насолоджувалася розкішшю і спокоєм… Наче зовсім поряд, в Україні, не лютувало червоне зло, наче після 1917-го світ не змінився докорінно, і зловісна тінь не нависала над усією Європою…
Зрештою, що робить він зі своїм життям? І чому так легко рік за роком перетворює його у порожнечу? Заради чого? Заради віри у те, що колись в Україні все зміниться, знову стане на свої місця, і він зможе повернутися до рідного міста? Все буде знову так, наче нічого не сталося: повернуться із Франції його батьки, знову цвістиме сад на Польських фільварках, і Марунька смажитиме пампухи на кухні? І він з Елізабет… Елізабет! Від думки, що вона за два тижні навіть вісточки не подала, скреготнув зубами. Для такого випадку Річард Сеймур міг дозволити їй скористатися спеціальним зв’язком. Зрештою, так воно і передбачалося. Що ж там таке могло трапитися? Відганяючи похмурі думки, Марко попрямував далі, до розкішної будівлі, що виринала округлим боком просто посеред вулиці, купаючись у яскравому світлі — «Брістоль», найреспектабельніший, найдорожчий варшавський готель у передмісті.
Глибоко вдихнув. Треба заспокоїтися. Зрештою, усе це роздратування й похмурі, дурні думки — наслідок перевтоми. Він сьогодні відпочине, і завтра на ранок у голові знову все правильно вляжеться. Мусить влягтися.