Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Марко з нуддю в очах спостерігав, як той хлеще вже другу пляшку вина. Вони зустрілися у дешевій кнайпі, Боровик тут був завсідником. Розмова не клеїлася; Петро пив і по третьому колу скаржився на невеселе життя у Польщі, відсутність грошей і поцінованості.
— Хто ми для них? Ніхто! Бидло, що намагається вижити! — проказав з гіркотою в голосі, сторожко озираючись навсібіч. За такі слова могли й непереливки трапитися, однак заллятому Боровикові здавалося, що новий знайомець добре його розуміє і співчуває. За другою пляшкою на столі уже чекала третя. Правда, молодий чоловік був до випивки байдужим, але пригощав найкращим вином, яке тільки знайшлося у кнайпі.
— Я переконався на власній шкурі — ми для них бидло! — повторив Петро Боровик знову, уже тихіше і глянув посоловілими очима на Марка. — Я тому й запив тут, на чужині. Думаєте, полякам боліло, коли нас рвали на частини? — додав він, перехиливши чергову склянку. — За нашу і вашу свободу… Під такими гаслами вони йшли нас визволяти? Ось тільки не так сталося, як гадалося. Ляхи — гірше чорта зі своїми імперськими амбіціями. Краще вже з червоними комісарами домовлятися.
— Ви справді так вважаєте? — Марко пригубив вина і собі. — Хай там як, ми зараз тут, у тепленькій, спокійній польській Варшаві, у безпеці, — проказав він. — А от Україна потерпає, друже.
На диво, вино було справді хороше. Та п’яні теревені Боровика переходили у ніщо. Змієнко правий: він марнує час.
— А Ви знаєте, — проказав раптом Боровик. — На батьківщині нашій життя все ж потроху налагоджується, радянська влада не така вже й погана, як гадалося.
— Звідки такі відомості? — вдавано байдуже поцікавився Марко. — Я чув, нічого доброго за Збручем не відбувається.
— Відомості із достовірного джерела, — гмикнув Боровик. — Інакше 6 я не надумав повертатися.
— Повертатися? — Марко відчув, як запульсувала кров у кінчиках пальців. — Куди? В радянську Україну? Після того, як Ви звідти утекли, нелегально перетнувши кордон?
Боровик виявився не таким вже й захмелілим. Стиснув кулак, аж пальці хруснули.
— Гадаєте, більшовики повірять, що Вас ностальгія за батьківщиною замучила? — проказав Марко, розсміявшись. — Вас змусять працювати на радянську розвідку і відправлять назад, до Польщі. І це у кращому випадку. У гіршому — розстріляють.
Петро Боровик похитав головою.
— Я знаю, про що кажу! Я недаремно тут страждав! Якщо бажаєте, я можу і за Вас попросити. Маю знайомого, який обіцяв, що залагодить усі мої питання з радянською владою, якщо надумаю повернутися в Україну.
— Такі речі не робляться просто так, — усміхнувся Марко. — І чого Вам коштуватимуть послуги того знайомого?
Боровик стенув плечима.
— Він попросив лише допомогти йому розібратися з тим, хто є хто серед наших емігрантів. Я ж із більшістю наших людей знайомий, от і погодився підсобити йому. Пантелеймон Баюрний — взагалі чудова людина, — продовжив Петро. — Правда, іноді мене дивує, звідки у нього стільки грошей? Звідки у простого емігранта такі статки? Він багатий, наче Крез! Скільки ми з ним горілочки разом випили!.. І закуска завжди була добірна.
Марко раптом відчув себе мисливським собакою, що нарешті взяв правильний слід. Звичайно, у п’янички Петра Боровика знайомих пів-Варшави… Ось воно! Значить, Пантелеймону потрібні люди. Люди зі своїх, емігрантів, яких можна перевербовувати і використовувати у спротив розвідці У HP…
Із зустрічі з Боровиком повертався замисленим. Що ж, тепер, власне, у Баюрного варто таємно провести обшук. Та й румуни мають же щось накопати про його агентуру…
Змієнко не спав. А після розповіді Марка і зовсім збадьорився.
— Ну, Шведе… Таланить тобі! Намацав таки! А все оця твоя впертість та прискіпливість, наполегливість усе довести до кінця, за яку Остапенко тебе дражнить. Ще раз переконуюся, що кожна дрібниця у нашій справі важлива… А от щодо приїзду твоєї нареченої, вибачай, новин нема… — зі співчуттям проказав Змієнко. — Інакше я 6 тобі усе сповістив.
— Дивно… Марко відчув, як всередині радість від недавнього успіху поволі зникає, наче розталий сніг. Ліза могла бодай написати, що збирається до нього… Як так…. Може, Сеймур одумався, може, Ліза сама обміркувала усе і вирішила… Ні, цього не може бути! Неможливо. Вони ж заручилися.
Змієнко знову втрутився у його думки своїм хрипким прокуреним голосом.