Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
«Ссспати… ссспати… ссспати», — шуміли дерева.
— Землеград, — знесилено повторював Годвін у напівсні. — Родина… Лада…
Раптом у темряві спалахнула жаринка. Дракон стрепенувсь і смикнув за рукав Данила.
— Бачу, — пошепки відповів домовик.
— Це воно, Ольго?
Відьма не відповідала. Годвін скоса поглянув на Ольгу. Дівчина сиділа нерухомо, закривши очі. Данило із задоволенням штовхнув відьму в бік. Ольга не прокинулася.
— Не можу добудитися, — стривожено сказав Годвіну на вухо домовик, щипаючи дівчину за руку. — Чари якісь, не інакше!
Затамувавши подих, дракон дивився на кущ папороті. Жаринка збільшувалась і вже нагадувала полум’яного метелика, який безтурботно склав сонячні крильця.
— Годвіне, поглянь! — доторкнулася до дракона Калина, і Годвін відчув, що мавку колотить. — Поглянь, скільки змій довкола!
Годвін зиркнув на землю. Сотні гадюк ворушились у траві, тикаючись головами в невидиму стіну.
Глевку тишу розрізав тріск. Яскраво-червона квітка розкрилася й осяяла галявину. Данило і Калина відвернулися від палючого світла, а Годвін, мружачись, простягнув лапу і смикнув тоненьке стебло.
Ударив грім. Земля захиталася і стала нестерпно гарячою, ніби каміння в літній полудень. Із темряви вилазили волохаті чудовиська з довгими вогненними язиками й тягнули до квітки кігтисті лапи.
Міцно тримаючи квітку, Годвін озирнувся. Потвори були всюди.
— Данило, затягни мені на спину Ольгу, підсади Калину й залазь сам! Спробую злетіти!
Домовик, голосно бідкаючись і крекчучи, схопив відьму попід руки й поклав її на драконову спину. Засліплена полум’ям Калина заметушилася й випадково вискочила з кола. Щось у повітрі луснуло. Змії хвилею покотилися під ноги. Калина видерлася дракону на спину.
— Геть! Пішли геть! — несамовито кричав Годвін, розмахуючи квіткою, як смолоскипом.
Змії й волохаті потвори ховалися в темряві між деревами. Але позаду Годвіна панував морок, і лісові чудовиська нападали на дракона зі спини. Домовик завзято відбивався від кігтів і отруйних язиків, але одна з істот, схожа на слизького крота, підскочила і вчепилася йому в плече.
— Щоб тобі пропасти! — заволав Данило, відкидаючи чудовисько.
Годвін розправив крила і злетів. Він підіймався все вище й вище у хмарне задушливе небо, поки ліс і поля внизу не перетворилися на темно-синій килим.
Прокинулась Ольга.
— Це квітка папороті?! — здивувалася відьма ясному світлу, що розливалося довкола. — Коли ти встиг?
— Поки ти спала! — сердито відповів Годвін.
— Я — спала?! Не може бути!
— Щще яяяк ммможе! — Данило й досі тремтів від страху.
— Справді?! Вибач мені, будь ласка! — зніяковіла Ольга. — Я не знаю, як так вийшло!
— Та нічого, — зітхнув Годвін. — Я розумію. То були чари.
— А куди ми летимо?
— До Землеграда.
— Приземлися десь поблизу млина.
— У нас немає часу, щоб відвідати Авеніра!
— Я знаю. Але ти все одно приземлися, — наполягала Ольга.
Годвін завернув на північ, де серед принишклих ланів звивалася срібляста ріка. На краю лісу дракон спустився. Данило не втримався і впав у кущі.
Ольга сплигнула з драконової спини, пригладила скуйовджене волосся.
— Я не піду далі з вами, — повідомила вона. — Моя пригода закінчилась.
— Чому?!
— За те, що млинар вилікував Авеніра, я присягнула йому півроку відпрацювати. Допомагатиму в чаклунстві.
— Чому ж ти нам не сказала?!
— Ви б на це не пристали. А я не могла кинути Авеніра напризволяще.
— А ми? Нас ти просто так покинеш? Ти ж обіцяла дійти з нами до кінця!
— Для мене це кінець. Зранку починаю працювати. Мені шкода, що я нічим більше не зможу допомогти вам. Колись, як пощастить, зустрінемося!
Ольга витерла сльози й відвернулася.
— Ольго! — розчулено крикнула навздогін Калина. — Ольго, повернися!
— Марно, — тихо сказав Годвін, згадавши побачене у дзеркалі. — Так має бути. А де ж Даня?
Калина безпорадно розвела руками.
— Тільки що тут був. Даню! Даню!
Калина знайшла домовика в заростях ожини. Сорочка Данила була мокрою від крові.
— Годвіне, осьде він! — гукнула мавка. — Даня поранений!
Годвін підбіг до Данила, допоміг Калині витягти домовика з кущів. Даня поворухнувся й застогнав.
— Плече болить, — запеченими губами мовив він.
— Яка рана! — злякалася Калина. — Кров усе тече й тече!