Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
— Що ж це?! Августе?! — закричав Годвін, обіймаючи лапи. — Дядьку, здрастуй!
Великий дракон здивовано пирхнув, понюхав гостя й завмер.
— Як ти тут?… — тільки і зміг вимовити вартовий.
— А ти?!
— Мене спіймали й ув’язнили тут чарівники, — прогарчав Август. — Стережу всілякий магічний мотлох.
— Годвіне, я щось нічого не втямлю! — стривожилась Ольга. — Це і справді твій дядько?
— Справді! Августе, давай вибиратися звідси!
— Я не в змозі. Бачиш — вони завалили прохід так, що я можу звільнити тільки шию й передні лапи, — пояснив Август. — Для охорони печери, яка за моєю спиною, цього досить, а втекти ніяк. Отак і сиджу шість років — ні туди, ні сюди!
— Що ж робити, що ж робити?! — Годвін забігав по коридору, тяжко зітхаючи. Потім зупинився, заглянув у торбочку на поясі. — От і вихід! — засяяв він від задоволення, стискаючи в лапі невеличкі кульки. — Вибухівка!
— Це небезпечно! — захвилювався Август.
— Небезпечно? — насторожився Данило.
— Я — найкращий учень Добромисла! — обурився Годвін. — Знаю, як поводитися з порохом! Ти можеш залізти якомога глибше в печеру, дядьку?
— Звісно! — вартовий зник по той бік завалу, важко переставляючи велетенські лапи.
— А ви, — звернувся Годвін до друзів, — ідіть до виходу й чекайте на нас у лісі. Ми скоро.
— Ми не підемо! — скрикнула Ольга. — Ми будемо з тобою! Можливо, знадобиться допомога!
— Прошу вас, відійдіть якнайдалі! Вас же уламками розчавить!
— Ой, це недобре! — засмикався Данило. — Ходімо, га?
Зваживши на прохання домовика, дівчата повернулися до виходу. Годвін поклав сірі кульки на завал так, щоб їх добре було видно згори, а сам злетів під стелю, затисся в куток і крикнув:
— Готові?
Десь далеко позаду озвалися:
— Готові!
— Підриваю! — попередив Годвін і дихнув на кульки вогнем.
Спалахнуло полум’я, розлетілися глиби каміння, гора захиталася від потужного поштовху. Коли затихнув гуркіт і осів попіл, Годвін спустився додолу. Вхід до печери, де на купі золота лежав притихлий Август, був відкритий.
Несподіванки
Годвін покликав друзів і разом із ними зайшов до печери.
— Який ти худий, дядьку, — із жалем промовив він, торкнувшись лапи вартового. — Тебе хоча б годували?
— Так, — зітхнув Август. — Чомусь самими цапами. І дуже рідко. Треба було, щоб я голодував і злився, щоб я нападав на крадіїв.
— Ти їх їв?! — жахнулась Ольга.
— І таке бувало.
— Шкода.
— Шкода?! Жах який! — сполотнів Данило. — Годвіне, ти ж не поїси нас!? Побий мене Перун, чому ж я раніше про це не думав?!
— Та що ти! — образився Годвін. — Із голоду помиратиму, а вас не з’їм!
— Отримав дурнувату відповідь на дурнувате запитання! — усміхнулась Ольга, роздивляючись предмети, які лежали в безладі посеред печери. — Ось це непогана річ, — вона показала на меч із рукояттю у вигляді голови вовка, загорнутий у червоний шовк. — І цей жезл із деревини горіху коштовний. І та чаша кришталева, і ваги золоті…
— Давайте заберемо це все! — пожадливо спалахнули очі Данила. — Не пропадати ж добру!
— Від чужого добра можуть бути великі неприємності! — попередила відьма.
— Млинар сказав, що ці речі не закляті.
— Усі разом — можливо, — задумалась Ольга. — Але кожний предмет окремо, напевне, захищений чарами або ж має дивні чи страшні властивості.
— Які страшні властивості можуть мати оці чорнила? — насупився домовик і непомітно від друзів заховав кришталеву пляшечку за пазуху.
— Не знаю, не знаю! — Ольга обережно пересувалася між купами золота. — Ось і вона! — дівчина підняла над головою боброву шапку. — Можемо йти.
— Ану, одягни! — попросила Калина.
— Ні, нехай одягає той, кому вона потрібна! — заперечила дівчина й кинула шапку в торбу.
— А якщо це не та шапка або та, але зіпсована?
— Краще я повернуся сюди ще раз, аніж облисію чи втрачу розум! — була невблаганною Ольга.
— А це що таке? — Годвін схилився над дзеркалом, у якому відбивалося захмарене небо.
— Я не знаю, — байдуже поглянула на драконову знахідку Ольга. — Звичайне дзеркало.
Відьма відійшла, а Годвін придивлявся до обрисів, які ховалися за хмаринами. Раптом хмари розійшлись, і, ніби глибоко під водою, дракон побачив Ольгу. Вона витерла сльози й відвернулася. На хвильку поверхня дзеркала сколихнулася, з туману випливли дві фігурки. Наляканий Данило тулився до стіни, а Калина спала, поклавши сиву голову йому на коліна. Наступної миті дзеркало показало вирізьблене на камені коло.