Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
— Чого ти вирячився?! — штовхнув Годвіна Данило.
— Та тут, — дракон відволікся, і зображення пропало. Перед ним лежало звичайнісіньке дзеркало. — Тут… щось непевне…
— Ходімо! — домовик одягнув на шию золотий ланцюжок із п’ятикутною зіркою і вдоволено посміхнувся. — Тепер уже все.
— Повертаємося назовні?! — скрикнув Август. — Нарешті! Нарешті це все скінчилося!
— Нічого ще не скінчилося! — заперечила Ольга. — Треба віднести шапку, запитати про квітку папороті та якомога швидше її шукати. Завтра вночі вона розквітне й зав’яне.
— Завтра?! — підскочив, ніби обпечений, Годвін. — Як мчить час! Великий Сварог, я й забув зовсім! А коли не знайду її — кінець і батькам, і Землеграду!
— Про що ти? — занепокоївсь Август.
— Довго пояснювати! Просто скажу, що Землеград захопив лютий ворог, і самим нам не варто навіть намагатися йому протистояти. Врятувати нас може тільки квітка папороті. Ми йдемо її шукати, але не можемо взяти тебе із собою, бо ти привертатимеш забагато уваги. Повертайся до входу до Землеграда й чекай там на мене. Спробуй з’ясувати, чи змінилося щось удома, і як можна потрапити до міста. Тільки обережно, будь ласка! Я не витримаю, якщо втрачу тебе вдруге!
— Я згоден. Вирушу просто зараз. Я все зроблю якнайкраще.
— А ми, напевне, перепочинемо, — позіхнув Годвін. — Не знаю, як ви, а я зовсім без сил. До того ж, удень ризиковано пересуватися. Може й ти відпочивьби з нами, Августе?
— Ні, я не хочу відпочивати! Я потребую руху, потребую рішучих дій! Я так багато згаяв часу! Я полечу негайно.
— Тоді до зустрічі, — зітхнув Годвін. — Успіху. Я обов’язково повернуся. Так чи інакше, переможцем або переможеним — я повернуся.
— Я чекатиму, — Август незграбно проліз між деревами, вийшов на галявину і злетів.
Годвін захоплено спостерігав, як великі бурштинові крила дядька крають ранкове небо.
— Хоча б щось хороше в моєму нещасливому житті, — пробурмотів він. — Але все буде марно, якщо я не знайду квітку. А я відчуваю, що не знайду її. І нам нікуди буде повертатися…
Годвін поклав голову на лапи й тихо застогнав. Друзі не знали, як його втішити. Надія на успіх танула з кожною годиною. Вже ніхто з них не вірив, що знайде квітку, але вони обіцяли бути з Годвіном до кінця і в цьому були незламні. Мовчки полягали на землю й заснули…
…По обіді друзів розбудило дивне гарчання. Данило сидів навколішки, вирячивши очі, і хрипко дихав відкритим ротом.
— Що з тобою? — торкнулася його плеча Ольга.
— Дихати… не можу… горло… здавило… всередині… пече…
— Може, застудився? Усе-таки спимо на голій землі.
Домовик закашлявся й нахилився набік.
— Гей, Даню! — струснула його за плечі відьма. — Даню! — Ольга притисла вухо до грудей домовика і зблідла. — Серце майже не б’ється, і дихання слабке.
— Може його змія вкусила? — сплеснула руками Калина. — Або він з’їв отруйні ягоди?…
— Отруйні, кажеш?! — Ольга зазирнула Данилі за комір і зойкнула: золотий ланцюжок впився домовику в горло, намагаючись його задушити. Відьма спробувала відтягти ланцюжок, але він ніби прикипів до тіла.
— Дай я! — Годвін підчепив ланцюжок кігтем і розірвав його. — Ну й міцний же!
Ланцюжок, ніби тонесенька змійка, ізслизнув на землю і сховався у траві. Данило глибоко вдихнув і схопився за шию.
— Цей ланцюжок із печери? — суворо поглянула на нього Ольга.
Данило мовчав, відвівши очі.
— Ти при своєму розумі?! Він же міг тебе вбити!
— Мені шкода, — зітхнув Данило.
— Іншим разом ми тобі не станемо допомагати!
— Іншого разу не буде! — набурмосився Данило.
Годвін знову ліг і подивився на небо. Перлові хмари поволі сунули в безвість. Дракону здавалося, що небо опинилося під ним, що він летить високо-високо над безкраїм морем, у якому ніжаться величезні білі риби.
— Їсти хочеться, — сказав Годвін, згадавши про риб.
— Угу! — потягнулася Ольга.
— Гайда на риболовлю!
Годвін підхопився і прудко збіг до річки. Дракон бив по воді хвостом — карасі й коропи спливали догори животами. Ольга збирала їх і виносила на берег, а Данило чистив і клав на вугілля.
— Бідненька рибка, — закрила очі руками Калина.
— Краще скажи — бідненький Годвін, — хмикнув, вилізши на берег, дракон.
Коли пізній сніданок закінчився, сонце вже схилялося на захід. Мандрівники рушили до млина. Струшуючи із сорочки риб’ячу луску, Данило помітив на грубому полотні чорну плямку. Пошкрябав її нігтем, потер, але плямка тільки збільшилася.