Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
— Що за дивина? Звідки бруд? — пробурчав Данило. — А, це ж чорнило пролилося!
Домовик озирнувся, аби впевнитися, що друзі не спостерігають за ним, і дістав із-за пазухи кришталеву пляшечку.
— Ціла! — здивувався Данило. — А кришечка ще й воском залита. Як же це?!
Руки домовика вже були по лікоть у чорнилі. Данило прожогом кинувся до річки, занурив руки у воду і старанно їх потер. Чорнило не змивалося.
— Ольго! — нарешті не витримав він.
Друзі обернулися на крик.
— Це чарівне чорнило! — домовик налякано роздивлявся чорні долоні, а потім протягнув пляшечку Ользі. — На, візьми подивися!
— І не подумаю! — фиркнула відьма. — Я тобі ясно сказала — допомагати більше не буду!
— А як мені вчинити?!
— Як хочеш. Я не даю поради тим, хто ними нехтує.
— Ну й добре! — почервонів Данило. — Здалося воно мені все! — і кинув пляшечку на каміння.
Кришталь жалібно дзенькнув, чорнило пролилося на землю. Плями на руках і сорочці миттєво зникли.
— О, пощастило! — зрадів Данило.
— Дурням завжди щастить! — понуро мовила Ольга, і Данило, зчепивши зуби, змовчав.
Надвечір мандрівники підійшли до млина. Годвін постукав у ворота. Господар не виходив.
— Де він подівся?! — пробуркотів Данило. Домовик зазирнув у щілину між кілками, але відразу ж відскочив, закриваючи око. — Ой!
— Що там?! — злякався Годвін.
— Нічого!
— Ячмінь, — посміхнулася Ольга. — Так завжди буває з тими, хто підглядає у щілини.
— Схоже, що млинаря немає, або він не хоче нас бачити, — занепокоївся Годвін. — Що робити?
Ольга дістала з торби шапку й перекинула її через огорожу.
— Нікуди вона не дінеться! — спробувала заспокоїти дракона дівчина.
— А як же ми знайдемо квітку папороті?
Ольга знизала плечима.
— Можемо залишитися тут і чекати. Коли-небудь він повернеться.
— Коли-небудь може бути пізно!
Калина тим часом прогулювалась уздовж паркану. Неподалік від воріт стояло декілька кліток. Майже всі вони — окрім однієї — були порожніми. У найменшій клітці ворушилася сіренька грудочка.
— Це млинар тебе, совко, сюди посадив?! — обурилася Калина.
З клітки їй підморгнуло бурштинове око.
— Це в нас із друзями безвихідь, — поскаржилася сові Калина. — А тобі я допоможу, — дівчина відкрила клітку, і сова, мружачись, вилізла назовні. Калина взяла птаха на руки, зазирнула йому в очі і здивовано посміхнулася. — Справді? Ти можеш?
Калина підбігла до Годвіна й показала йому сову.
— Вона допоможе тобі! Покаже, де захована квітка!
— Сова?!
— Сова! Я звільнила її з клітки, і на знак вдячності пташка хоче вказати нам шлях. Усі в лісі спали, коли Лісовик ховав квітку, а вона полювала. Дідусь наказав їй відвернутися, але сова озирнулася випадково й побачила таємне місце! Тепер твоє місто врятоване!
Полум’яна квітка
Друзі продиралися за совою крізь чагарники, чіплялися за корені кремезних дубів, які сердито скрипіли вузлуватим гіллям услід чужинцям. Годвін не орієнтувався більше в лісі: дерева й кущі, кущі й дерева, дерева й кущі миготіли перед очима. Виснажені біганиною Калина й Ольга змушені були залізти Годвіну на спину, а Данило стійко крокував поряд, зрідка стираючи піт із червоного обличчя.
Нарешті сова ухнула й сіла на гілку сосни.
— Тут, — пояснила Калина, сплигнувши на землю.
Поки Годвін і Данило віддихувались, а Ольга розминала поперек і шию, мавка роздивлялася поснулі трави.
— Ось папороть! — мовила вона, лагідно торкаючись довгого листочка. — Дякую, совко!
Птах підморгнув, злетів і розтанув у темряві.
Годвін підійшов до Калини, нахилився, вивчаючи кущ папороті.
— Немає тут ніякої квітки! — розчаровано зауважив дракон.
— Ще не час, — нагадала Ольга. — Опівночі розквітне.
— Точно?
— Я нічого не можу обіцяти, — сказала відьма. — Будемо сподіватись.
Дівчина дістала з торбини ніж і окреслила жадану рослину великим колом.
— Ідіть сюди! — підкликала вона друзів. — Скоро опівніч, тож треба не проґавити!
Мандрівники, підтяті втомою, попадали на землю. Годвін пильнував дорогоцінний кущ. Легкий вітерець пестив тендітні листочки, і дракону здавалося, що папороть вклоняється йому. Оксамитовий шепіт нічного лісу заколисував, дрімота прикривала очі друзів м’якими теплими лапками. Не сила було ворухнутися, ліниві думки безцільно плентались у важкій голові.