Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
— Нам туди! — вказав шлях ректору дракон і, не зважаючи на старого супутника, поспішив до рідних.
Годвін причаївся за рогом, прислухаючись до роздратованого материного голосу.
— Це так жахливо — скніти в цілковитій ізоляції! — стогнала Клотильда. — Жахливо! Ніколи не думала, що я так закінчу своє життя! Мені ж лише сто шістдесят років! Скільки всього можна було встигнути зробити!
— Угу, начепити на себе ще кількасот прикрас! — буркнув Гордій.
— Ти завжди так! — розридалася княгиня. — Ніколи… не відчувала розуміння… з твого боку!.. Скільки тебе знаю, ти… ти тільки нарікаєш… на мою поверховість! І навіть зараз, коли ми невдовзі… — вона схлипнула декілька разів і голосно шморгнула носом. — Тиран! Пеньок бездушний! А я просила тебе полетіти до Візантії! Тепер уже ми не полетимо нікуди!
— Мамо, не плач! — запхикав у сусідній печері Улас. — Мамо, мені страшно!
— Та припиніть нарешті цю мокру справу! — прикрикнула Уна. — Дайте померти спокійно!
— Померти?! — заплакав і заскрібся об ґрати малий. — Мамо, випусти мене! Я не хочу помирати як Годвін!
— Ти сказилась, Уна?! — гримнув Гордій, тупнувши лапою. — Що ти таке при Уласі кажеш?!
— Правду кажу! — заволала в темряві князівна. — Чому ви завжди затикаєте мені рота?!
— Ти чого на батька кричиш?! — скаженів Гордій. — Я хочу своїм дітям усього найкращого!
— І Годвіну?! Годвіну ти також хотів кращого?! — не припиняла галасувати Уна. — Де він тепер?! Немає! Велес спалив його! Ти вигнав брата! Годвін загинув через тебе!
— Як ти можеш?! — заревів Гордій. Годвін бачив, що князь упав на підлогу і шкрябав кігтями каміння. — Це брехня! Брехня!
— Звісно! — уїдливо мовила Уна. — Годвін сам у всьому винен! Він узагалі у нас у всьому був винен!
— Ооооооо! — застогнала мати.
Годвін вийшов із-за рогу. Дракони затислись углиб камер, підсліпувато кліпаючи на ясне полум’я.
— Хто це? — грізно запитав Гордій.
— Це я. Я прийшов за вами.
— Годвіне! Синку! — скрикнули в один голос батьки, припавши до ґрат. — Ти живий?!
— Я живий і здоровий! — дракон відсунув засув, випустив Гордія і Клотильду назовні. — Усе добре! — гладив він матір, яка ридала, поклавши йому голову на плече. — Тату! — Годвіну перейняло дихання від батькових обіймів.
— Вибач, синку! — жалібно мовив князь. Його голос здавався старечим. — Як ти? Кір сказав нам, що тебе вбив Велес.
— Я втік від переслідувачів. На щастя, Добромисл підказав мені, як знищити Велеса. Цей демон загинув від чистого вогню ось цієї квітки папороті.
— То ти… ти його знищив?!
— Не сам. Дядько Август допоміг мені.
— Август тут?!
— Так. Я знайшов його нагорі. Але це довга історія!
Годвін випустив із камери брата й сестру.
— Уласику! — Годвін обійняв маленького дракона, який обережно притулився до старшого брата.
— Годвіне, ти найкращий братик! — схвильовано пролопотів Улас. — Такий сильний, сміливий! Я не хочу більше іншого!
Уна пропливла повз Годвіна, ледве доторкнувшись шиєю до його шиї, і з погордою кинула:
— Дякую.
— Бачу, мертвим я тобі подобався більше! — посміхнувся Годвін.
— Вигадуєш! — не дуже переконливо заперечила князівна.
Підоспів Добромисл.
— Ви цілі? — важко дихаючи, запитав ректор.
— Цілі! — відізвалася Клотильда, притискаючи худенького старця до грудей. — Ой, серденько ти моє, як я скучила!
Добромисл, який ніколи не товаришував із княгинею, оторопіло мовчав.
— Давайте повернемося на майдан, — попросив Годвін. — Я залишив там своїх друзів.
— А вони князівського роду? — оживилась Уна.
— Ні. Вони…
— Ідіть, ідіть уже! — не дослухавши, підштовхнула братів князівна. — Мені все тут набридло!
Переговорюючись і сміючись, дракони рушили до Академії. Данило сидів біля входу, повернувшись у той бік, куди пішов Годвін. Його червоне обличчя було стурбованим. Калина лежала поряд, поклавши голову домовику на коліна. Волосся мавки стало сніжно-білим.
— Годвіне! — закричав Данило, не дочекавшись, поки дракон підійде до нього впритул. — Калина щось теє… зовсім хвора!
Годвін підбіг до друзів, зазирнув у крейдяне обличчя мавки.
— Калино, тобі недобре?
— Засинаю, — тихо сказала Калина, заплющуючи темно-сірі згаслі очі.
— Чому вона хвора? Я не розумію! — розвів руками Данило. — Що їй таке? Може, зурочили?
— А ти як? — запитав Годвін.
— Я — чудово. Рана вже загоюється, — домовик показав рожеві рубці на плечі. Годвін помітив, що пов’язка з Калининого волосся також стала білою.