Перунів цвіт
- Автор: Шевердіна Анастасія
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Перунів цвіт». Краткое содержание книги:
Втекти із Землеграда вдається одному лише Годвіну. Його завдання — знайти квітку папороті, яка подарує шанс здолати Велеса, звільнити рідних і запобігти масштабній війні. Але часу обмаль, Перунів цвіт нікому з нині живих зірвати не вдавалось, а від нових друзів Годвіна — бездомного домовика, відьми-початківця й нерозторопної мавки — більше проблем, аніж користі.
— Ні з місця! — скрикнув Годвін, високо піднявши квітку. — Я не бажаю вам зла! Нам просто треба до Землеграда!
Август намацав боковий прохід і побіг у місто.
Трохи отямившись, один із вартових прикрив лапою очі й поглянув на Годвіна.
— Примара! Примара! — прошепотів він, ще сильніше втискаючись у стіну.
У Годвіна не було часу на роздуми. Він сховав квітку до торбинки і прослизнув у прохід слідом за дядьком. Калина й Данило лише встигали пригинати голови й охати.
Коридор поступово розширювався, але варти, на щастя, у ньому більше не було. Перед виходом на майдан Август зупинився, почувши безліч роздратованих голосів. Годвін причаївся в тіні поряд із дядьком, озирнувся і прислухався до шквалу невдоволення на майдані.
Близько сотні драконів-робітників, оточених вояками, били хвостами й гарчали:
— Що за неподобство?! Працювати двадцять годин поспіль, а потім іще й муштра?! Нам це не потрібно!
— Від віку такого не було! Гордій ніколи так не знущався над громадою!
— Ганьба! Злочинці! Тварини!
— Геть Кіра!
— Давайте сюди свого навіженого князя!
Вояки дряпали каміння й пихкали димом.
— Мовчати! Усім мовчати, черви! — підбіг до робітників Кір. — Смерди тупоголові! Хто роззявить свою смердячу пащу, того спалить Велес!
Годвін і Август обережно вилізли зі схованки й непоміченими долучилися до гурту робітників. Вони протислися ближче до воєводи, який гарчав і бризкав слиною.
Годвін виступив наперед і подивився Кіру в очі.
— Навіщо ти принижуєш мій народ?! Вони нічого тобі не винні!
— Ти?! Чого припхався, вилупку?! — спалахнув Кір. — На тебе не чекали!
— Мені байдуже! Я не дозволю тобі знущатися над землеградцями! Де мої батьки?!
— Я попіклувався, щоб їх не стало! — скаженів воєвода. — І тебе не буде!
Кір плигнув на Годвіна, але дракон вислизнув із-під його величезного черева, і воєвода впав на землю. Не встиг Кір підвестись, як Август накинувся на нього, перевернув на спину і впивсь іклами в горло.
— Стій, не треба! — спробував відіпхнути дядька Годвін.
— Він убив мого брата! — не випускав супротивника з кігтів Август.
— Він бреше!
— А коли ні?!
— Тоді я сам знищу його! — налилися кров’ю Годвінові очі.
Варта кинулася було на Годвіна, але робітники разом заревли, прийнявши бойову стійку. Нечисленний загін схитнувсь і втік із майдану.
Робітники здивовано роздивлялися Годвіна й Августа.
— Шановна громадо, — звернувся до присутніх Годвін, — чи не знаєте ви, де утримують князівську родину й ректора Добромисла?
Один із робітників відкашлявсь і вклонився Годвіну.
— Де князь Гордій, ми не знаємо, — сказав дракон. — А поважного Добромисла замкнули в його ж кімнаті в Академії.
— Дякую! — Годвін із ненавистю поглянув на Кіра, який звивався під Августом. — Тримай міцно цього зрадника, дядечку! Коли все владнається, ми судитимемо його.
— І виженемо із Землеграда! — запропонував Август.
— Ні! Він небезпечний — його не можна просто відпустити. Довічне ув’язнення — от що чекає на цього мерзотника!
Кір захрипів.
— Заспокойся! — кинув йому з відразою Годвін. — Радій, що моє виховання не дозволяє плюнути у твою мерзенну пику!
Годвін задумався, хмикнув.
— Скоро повернуся. Я спробую звільнити ув’язнених, — попередив він дядька і швидко пішов у бік Академії. Мавка й домовик тихо зітхнули в нього на спині.
На превеликий подив, Академію не охороняли. Годвін підійшов до дверей Добромислової кімнати. Вони були підперті товстими залізними прутами.
— Гей, хто є всередині? — крикнув Годвін.
— Це ти, Годвіне? — здивовано прошепотів Добромисл із-за дверей. — Ти сам?
— Ні. Я зараз випущу тебе, учителю.
Годвін відкинув залізні прути й потягнув двері на себе. Добромисл допомагав йому, підштовхуючи двері зсередини. Коли отвір уже став чималим, старий ректор виліз назовні.
— Годвіне, хлопчику мій! — обійняв Добромисл свого учня. — Я знав, що ти повернешся!
— Дивися, що в мене є! — Годвін розв’язав торбинку, і з неї вирвалася веселка.
Добромисл зазирнув у торбинку.
— Квітка папороті? — посміхнувся старий.
— Так.
— На тебе можна покластися, мій любий хлопчику! — старий знову обійняв Годвіна. — А це хто? — побачив він Калину й Данила.
— Це друзі. Мої батьки живі? — запитав із надією Годвін.
— Я думаю, так! Вони, здається, там, де й були раніше!
— А інші?
— Ладу нещодавно забрали працювати на кухню. Сайрес і Урсула в біологічному музеї. Їх треба негайно звільнити!