Перунів цвіт

— Допомагати людям значно складніше, ніж шкодити, — зауважила відьма. — Я це зрозуміла, ще коли у млинаря працювала. Але я не шкодую, що не зреклася сили. Завжди маю можливість усе виправити.

— Мені б мати таку можливість! — посміхнувся Годвін. — Улас завжди щось таке витворить, що не знаю, з якого боку й підійти! Особливо зараз, коли батьки подалися на відпочинок до Візантії. Батько змусив-таки матір зняти свої прикраси, то вона, виявилося, не тільки бігати вміє, а й непогано літає.

— А як там Август? Як Геліодор? — запитала Калина.

— Август намагається створити театр. Тільки от хор ніяк набрати не може. Але дядько не зрадить своїй мрії: йому Сайрес сказав, що він стане драконячим Есхілом. А Геліодор зовсім здитинився — бігає всюди з Уласом, як навіжений. Йому, бачте, бракувало пристрасної любові й життєрадісної безпосередності малих дракончиків! Він ніби років на триста помолодшав…

— А знаєш, Годвіне, в сусідньому селі люди кажуть, що нам змій скарби носить! — весело повідомив Авенір.

— Усі тамтешні домовики мені заздрять! — засяяло вдоволенням обличчя Данила. — Я їм уже десять разів казав: він не змій, він дракон! — а вони все своє торочать!

— Так, Годвіне, із цим уже час закінчувати! — суворо мовила Ольга. — Годі нам допомагати! Коли ти вперше через димар засипав хату золотом, я ледь із переляку не заклякла! Я й забула зовсім, що колись вимагала від тебе платні за послугу!

— А я не забув! І все одно вам допомагатиму! — посміхнувся Годвін. — Від того часу, як Уна одружилася з литовським князем, він щомісяця надсилає до Землеграда величезні зливки — на знак вдячності за «милесеньку дружиноньку Уночку», як він сам сказав батьку. Уна там, у Литві, керує видобутком металів, і, кажуть, дуже вдало.