Так казав Заратустра. Жадання влади

Перекрутивши уявлення про бога і погляди на мораль, іудейське духівництво не спинилося. Можна ж обійтися без усієї історії Ізра'ілю,— отож геть її! І доказом, як чудово перекрутили її ті священики, є добра частина біблії. Вони з нечуваним глумом, відкинувши будь-яку історичну традицію і реальність, убрали історію власного народу в релігійні шати, отже, витворили з неї безглуздий механізм спасіння, що складався з провин перед Яхве і наступних кар, із побожного схиляння перед ним і подальших винагород. Якби за тисячі років церковні тлумачення історії не зробили нас майже глухими до вимог правдивості in historicis[19], цей найганебніший акт фальшування історії вражав би нас незмірно дошкульніше. А церкві окселентували філософи: брехні про «моральний світовий лад» обплели ввесь розвиток навіть новітньої філософії. Що таке «моральний світовий лад»? — Те, що божа воля відразу й довіку вказує людині, що їй можна робити, а чого не можна; те, що вартість народу і кожної людини зокрема визначається тим, наскільки вона покірна божій волі; те, що господня воля порядкує долею кожного народу і кожної особи,— отже, карає і милує. Коли б на місці цієї жалюгідної брехні стояла правда, то ми б казали: священики, паразитичні людці, що живуть лише коштом усіх здорових життєвих проявів, надуживають боже ім'я: порядок, при якому вартість усього визначає священик, звуть «царством господнім»; засіб, завдяки якому досягають такого стану або піддержують його, звуть «божею волею»; окремих людей, цілі народи, історичні доби вони з незворушним цинізмом оцінюють залежно від того, сприяли вони чи опирались священицькій могуті. Тепер ми бачимо їхню роботу: в руках іудейських священиків величні доби історії Ізраїлю стали часами занепаду; вигнання і нескінченні віки поневірянь обернули на довічну кару за колишню велич — часи, коли ще не було священиків. З могутніх, незалежних героїв ізраїльської історії поробили, залежно від потреби, жалюгідних полохливих нікчем або ж безбожників; психологію будь-якого визначного вчинку звели до ідіотської формули «покірний або непокірний богові». Подальший крок такий: «господня воля», тобто умови, які зберігають панування священиків, має бути відома,— й для цього потрібні «одкровення». Отже, по-нашому: доконечна грандіозна літературна фальшивка, «святе письмо»,— і його оприлюднили з усією священицькою помпою, з покутництвом і нескінченним голосінням про безвічний «гріх». «Господня воля» вже давно була звісна,— лихо ж полягало в тому, що люди відцуралися «святого письма»... Адже «волю божу» возвістили вже Мойсееві... Що ж сталося?