Так казав Заратустра. Жадання влади

Історія Ізраїлю неоціненна як типова історія виродження всіх природних вартостей,— і я перелічу п'ять фактів, що потверджують це. Спочатку, насамперед у часи існування царства, Ізраїль теж до всього ставився правильно,— отже, природно. Його бог Яхве був проявом усвідомленої сили, радості і надії: від нього сподівалися перемог і спасіння, з ним вірили, ніби природа дасть усе, що потрібне людям, насамперед дощ. Яхве — бог Ізраїлю, отже, й бог справедливості: це логіка всякого народу, що має незалежність і силу, а тому й чисте сумління. В пишних культах проступають обидва боки самоствердження народу: він дякує за ласкаву долю, що підтримує його розквіт, і дякує за сприяння у зміні пір року, за тлусту худобу і родючий лан. Такі відносини ще довго зостаються ідеалом навіть по тому, як трагічно змінились обставини: в країні запанувала анархія, зовні натискали асі- рійці. Але народ невідступно марив про царя, який був би сміливим войовником і суворим суддею,— найсильніше це висловив типовий пророк (так звався сатирик і критик у ту добу) Ісайя. Але жодна надія не справджувалася. Старий бог уже не міг доконати того, що робив раніше. Люди мусили відцуратися від нього. Що ж сталося? Люди змінили свої уявлення — позбавили їх природності — і, сплативши таку ціну, цупко вчепилися за них. Яхве, бог «справедливості», вже не ототожнюється з Ізраїлем і не виступає символом народного духу,— це тільки бог, залежний від обставин... Поняття бог стало знаряддям у руках священицьких агітаторів, які відтоді всяке добро тлумачили як ласку, а кожне лихо — як кару за непокору богові, як «гріх»; ці брехливі пояснення такого нібито «морального світового ладу» відразу й довіку поставили догори дригом природні поняття «причини» і «наслідку». Коли людина вперше, вдавшись до понять нагорода і кара, випхала зі світу природну причинність, то натомість допустила протиприродну,— і за нею вже нестримно посунула вся решта неприродності. З'явився бог, який вимагає,— замість того, який сприяє, дає пораду, певність і, зрештою, надихає на кожен сміливий учинок... І мораль уже не відбиває умови життя й розвитку певного народу, не відтворює найпритаманніші йому життєві інстинкти, а, ставши абстрактною, починає заперечувати життя: мораль — це страхітливе зубожіння фантазії, і вона «зурочує» геть усе. Що таке іудейська, а чи християнська мораль? — Нема випадкових учинків — є провини; нещастя запаскудили словом «гріх»; будь-які гаразди таврують як небезпеку, «спокусу»; фізіологічні негаразди затруїли хробаком сумління...