Так казав Заратустра. Жадання влади

Засудивши християнство, я аж ніяк не хочу покривдити споріднену релігію, яка кількістю вірних навіть перевершує його,— буддизм. Обидві релігії нігілістичні — це релігії decadence'y, й усе ж вони значно відмінні одна від одної. Критики християнства повинні від щирого серця подякувати індійським ученим за те, що можуть тепер порівняти ці дві релігії. Буддизм незмірно реалістичніший від християнства: йому віддавна притаманний об'єктивний і холодний розгляд питань, пов'язаних із тілом, він був наслідком кількасотрічного розвитку філософської думки; коли він постав, поняття «бог» було вже вироблене. Буддизм — це єдина власне позитивістська релігія з усіх, що були в історії; навіть у своїй теорії пізнання (крайній феноменалізм) він проголошує війну не «гріхові», а, цілком визнаючи дійсність, «стражданню». Він — і в цьому його глибока відмінність від християнства — вже поминув самооману моральних уявлень і, якщо сказати моєю мовою, стоїть по той бік добра і зла. Ось два фізіологічні стани, на які він спирається і на яких невпинно зосереджує увагу: по-перше, надмірна подразливість почуттів, яка проступає витонченою вразливістю; по-друге, надмірне поривання в сфери духу, надто довге життя в царині понять і логічних операцій, унаслідок чого особисті інстинкти занедбуються заради всіляких «безособистих» кривд (з досвіду принаймні дехто з моїх читачів — як і я сам — знає про «об'єктивність» цих станів). Такі фізіологічні стани пригнічують людину: саме від цього з гігієнічних міркувань застерігає Будда. Натомість він надає простору життю, робить його мандрівним; радить бути стриманим у їжі й уникати певного харчу; остерігатися spirituosa[14]; стримувати всі почуття, не гніватись і не шаленіти: не перейматися ні собою, ні іншими. Буддизм вимагає уявлень, які водночас не дають і не відбирають спокою,— винаходить спосіб стерпно ставитись до навколишніх. Добро і доброту він розуміє як запоруку здоров'я. Молитва й аскеза відсутні: нема ніякого категоричного імперативу, взагалі будь-якого примусу, навіть у чернечій громаді (з монастиря можна вийти). Ту надмірну подразливість посилює геть усе, тому буддизм не оголошує війни інакодумцям. Його вчення лише бореться з бажанням помсти, з незичливістю, з ressentiment[15] («Ворожнечу ворожнечею не долають»,— ось що зворушливо й незмінно повторюють у буддизмі). І в цьому є цілковита слушність: з дієтичного погляду саме ці почуття найшкідливіші для здоров'я. Духовне знесилення, яке проступає в надмірній «об'єктивності» (нею зветься занепад індивідуальних інтересів, зневага до особи і зменшення «егоїзму»), буддизм поборює потужним спрямуванням інтересів — навіть духовних — на особу. В буддійському вченні егоїзм — обов'язок: принципи «найголовніше — це потреба» і «як позбутися страждань» визначають і регулюють усю духовну дієту (читачеві, мабуть, пригадується той афінянин, що боровся з чистою «науковістю»,— Сократ, який, розглядаючи особистий егоїзм, теж звеличив його і назвав мораллю).