Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
11
Ще одне слово проти Канта як мораліста. Чеснота — це все-таки наш винахід, наша особиста потреба й оборона; якщо ж розуміти її інакше, це просто згуба. Те, що не сприяє життю, стає йому шкідливим; чеснота з самого лише схиляння перед поняттям «чеснота», як того хотів Кант, лише шкодить. «Чеснота», «обов'язок», «добро в собі», загальне і знеособлене добро — все це вигадки, якими кенігсберзький китаєць потвердив занепад і ослаблення життя. Найглибші закони життя й розвитку вимагають якраз протилежного: щоб кожен мав свою чесноту, свій категоричний імператив. Якщо народ плутає свій обов'язок із поняттям обов'язку взагалі, він простує до загибелі. Найглибше — аж до самого кореня — руйнує будь-який «знеособлений» обов'язок, усяка жертва молоху абстракції... І чому це не відчули, який ворожий життю Кантів категоричний імператив!.. Адже він спирався тільки на теологічний інстинкт! Слушність поведінки, до якої спонукають життєві інстинкти, доводиться втіхою, а ті нігілісти з християнсько-догматичним нутром розуміють утіху як щось ганебне... Таж найшвидше руйнування тоді, коли людина як автомат «обов'язку» працює, мислить і відчуває без утіхи, без будь-якої внутрішньої потреби і глибоко особистого вибору. Це ж бо найкоротший шлях до decadence'y, ба навіть ідіотизму... Отже, Кант — ідіот... І така людина була сучасником Гете! Лиховісний павук уважався німецьким філософом,— уважається й досі!.. Я остережуся казати, якої я думки про німців... Хіба ж для Канта французька революція не була переходом від неорганічної форми держави до органічної? Хіба ж він не питав себе, чи є така подія, яку б можна було пояснити чимось іншим, окрім моральної природи людини, так що вона відразу й довіку потверджує «схильність людськості до добра»? І Кант відповів: «це революція». Хибні інстинкти геть в усьому, протиприродне як потяг, німецький decadence як філософія — ось що таке Кант!
12
Я не казатиму про скептиків — кількох пристойних постатей в історії філософії,— зате решта навіть не знала перших вимог інтелектуальної справедливості. Всі ці великі мрійники й дивовижні звірі мов ті жіночки: «прекрасні почуття» для них аргументи, тугі й випнуті груди — міх божественності, переконання — критерій істини. Зрештою ще й Кант зі своєю «німецькою» невинністю, вдаючись до поняття «практичний розум», пробував обнаучити цю розбещеність, відсутність розумового сумління. Він зумисне вигадав такий розум, володіючи яким, ні про який глузд уже й дбати не треба: в ньому відлунює лише мораль, піднесена вимога «ти повинен». Зважте, що майже в усіх народів філософ є дальшим розвитком священицького типу,— і тоді ця священицька спадщина — карбування кожним своєї фальшивої монети — вже не буде вас приголомшувати. Коли в людини священні завдання, приміром, поліпшувати, рятувати чи звільняти людство, коли у себе в грудях вона відчуває божественність і виступає рупором потойбічного імперативу, то, взявши на себе таку місію, вона ставить себе поза межі будь-яких сумірних із розумом оцінок, ба навіть освячує себе цим завданням, уважає постаттю якогось вищого порядку!.. Хіба ж священика обходить наука! Він для цього стоїть занадто високо!.. Але ж досі панував священик!.. Він визначав поняття «істинне» та «неістинне»!..
13
Цього не треба недооцінювати: це ж ми, вільнодумці, самі є втіленням «переоцінки всіх цінностей», запеклої війни давнім уявленням «істинне» та «неістинне» і перемоги над ними. До найвартісніших поглядів доходять найпізніше, але найвартісніші погляди — це вже методи. Всі методи й засади наших сьогочасних учених зневажалися тисячі років, їм самим не дозволялося спілкуватись із «порядними людьми»,— їх уважали «богоненависниками», хулителями істини, «одержимими». Вчені були ніби парії. Проти них повставав увесь пафос людства,— людські уявлення про те, чим має бути істина і яким має бути служіння істині: кожне «ти мусиш» досі було спрямоване проти нас. Об'єкт наших досліджень, наші дії, наша спокійна обережність і сумнів — усе вважалося гідним осуду і зневаги. Зрештою цілком слушно спитати, чи це, часом, не естетичні вподобання так довго тримали людей у сліпоті: вони вимагали від істини живописних ефектів і водночас жадали, шоб вона ще й зачіпала почуття... Наша скромність уже давно суперечила цим уподобанням... О, ми впізнаємо цих божих індиків...