Так казав Заратустра. Жадання влади
- Автор: Ницше Фридрих Вильгельм
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Год: Основи
- ISBN: 5-308-01381-0
- Переводчик: Анатолій Васильович Онишко
- Жанр: Философия
Электронная книга - «Так казав Заратустра. Жадання влади». Краткое содержание книги:
8
Необхідно сказати, кого ми вважаємо своєю протилежністю: теологів і всіх, хто має у тілі хоч краплю теологічної крові — всю нашу філософію... Треба подивитися на погибель зблизька, а ще ліпше — треба відчути її поряд, дійти майже до самої могили, щоб утратити потяг до будь-яких жартів (на мою думку, вільнодумство наших шановних натуралістів і фізіологів — просто жарт; для правдивого вільнодумства їм бракує пристрасті, внутрішнього горіння). Те затруєння сягає значно далі, ніж гадають: теологічний інстинкт «зарозумілості» я знов-таки бачу повсюди, де сьогодні розводяться про «ідеалізм», де, спираючись на високе походження або право, неприхильно і зверхньо трактують дійсність... Ідеаліст, як і священик, тримає в руці всі високі поняття (і не тільки в руці!) і, граючись ними, з зичливою зневагою нападає на «розум», «глузд», «честь», «добробут» та «науку»; він дивиться на них згорда як на шкідливі й облудні сили, над якими ширяє чистий самодостатній дух,— ніби покора, цнота, злидні, одне слово, святість, досі не завдали життю несказанно більшої шкоди, ніж усі жахіття й нечестя... Чистий дух — це чиста брехня. Допоки священик, цей професійний огудник, обмовник і отруйник життя, буде вважатися вищою людиною, на питання «що є істина?» не буде ніякої відповіді. Істину вже поставили догори дригом, якщо присяжний адвокат заперечення й небуття вважається представником «істини»...
9
Цьому теологічному інстинктові я оголошую війну, його сліди я знаходжу всюди. Хто має в собі хоч краплю теологічної крові, той ставиться до всього упереджено, лукаво й нечесно. Пафос, який постає при цьому, називають вірою: аби не помічати незнищенної фальші, навіки заплющують очі. Дивлячись мов у викривлені скельця, до всього прикладають мораль, чесноту і святість; добре сумління пов'язують із хибним баченням, та ще й вимагають, щоб усі інші скельця не мали ніякої вартості: адже словами «бог», «спасіння», «вічність» вони вже освятили свої власні. Я ще й тепер повсюди відкопую теологічний інстинкт: з усіх, що існують на землі, це найпоширеніша і, власне, справді потаємна й підпільна форма фальші. Те, що теолог проголошує правдивим, мусить бути облудним: це вже майже готовий критерій істини. В цьому й полягає найпритаманніший теологам інстинкт виживання, який забороняє, щоб хоч трохи шанували чи навіть просто згадували реальність. Куди лише сягне теологічний вплив, там уже всі оцінки перевертаються догори ногами, поняття «істинне» та «облудне» доконечне міняються місцями: те, що найзгубніше для життя, зветься «істинним», а те, що його підносить, підводить, потверджує, виправдовує і забезпечує йому перемогу, зветься «облудним»... І коли трапляється, що теологи, впокоривши «сумління» володарів (або народу), простягають руку до влади, то не маймо ніякого сумніву в тому, що відбувається насправді: нігілістичне жадання влади — це жадання кінця...
10
Якщо я скажу, що філософія занапащена теологічною кров'ю, німці збагнуть мене зразу. Протестантський священик — це дідусь німецької філософії, а сам протестантизм — її peccatum originale[6]. Що таке протестантизм? — Однобічний параліч християнства,— і не тільки його, а ще й розуму... Досить лише промовити «Тюбінгенська школа», аби зрозуміти, чим є по суті німецька філософія,— підступною теологією... Шваби найліпші брехуни в Німеччині, бо вони брешуть невинно... І навіщо тоді тішитись, що в німецький учений світ, який на три чверті складався з учительських і священицьких синів, увійшов Кант; чому служить німецьке переконання, яке має відлуння ще й сьогодні, ніби з Кантом почався поворот до ліпшого? Теологічний інстинкт німецьких учених відчув, що тепер стало знову можливим... Кружний шлях до старих ідеалів уже пробитий, завдяки пронозуватому скепсису,— як не можна довести, то, значить, не можна й спростувати,— вже знову схопилися за поняття «істинний світ», розуміння моралі як сутності світу... Розум, повноваження розуму не здатні сягати так далеко... З реальності зробили «видимість», реальним почали вважати не правдивий, а цілком вигаданий світ, світ того, що має бути... Кантів успіх — це просто успіх теолога: Кант, як і Лютер, як і Лейбніц, був ще одним гальмом для вже й так непевного розвитку німецької справедливості.
6
Первородний гріх (лат.)