«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Даремно ти насміхаєшся, Сідалковський.
— Любий мій, усі професії почесні й потрібні...— Сідалковський замовк. Повз них, вихиляючи стегнами в двох однакових яскраво-червоних купальниках, промайнули дві копії Софі Лорен.— Чого тільки не створює для нас з вами природа, Грак. Гляньте на цих богинь. Божественні ж істоти, а хтось, уявіть собі, не хоче їх, як не хочуть вас, Грак. А ви ображаєтесь на Чудловського. Таке селяві. Життя зіткане з протиріч. Все має два кінці, навіть ліверна ковбаса. Ніхто не відає, чого він шукає. Все йде навмання. Життя — це гра в спортлото. Або вгадаєш і виграєш, або...
Дівчатка, здається, знали собі ціну і зробили ще одне коло.
— Їм за себе соромитися нічого. Мали б ви таку фігуру, Грак, думаю, без купальника загоряли б. Навіть на Довбичці...
— Ти пошляк і цинік, Сідалковський...
— Це в порівнянні з вами, чи як? — перепитав Сідалковський.
Грак не відповів. Він колупнув ногою пісок і витяг великим і вказівним пальцем корінь лози.
— Слухайте, що у вас за звичка — все підривати? Ви в дитинстві не викопували моркву на городі у сусідів?..
— Слухай, докторе, а звідки ти? З якої сім'ї? І взагалі?
— Вам що, Грак, потрібні мої анкетні дані? Хто кого влаштовував на роботу? — Сідалковський засміявся, хоч ця процедура йому не дуже подобалася, бо він боявся передчасних зморщок на обличчі.— Генерала можна зрозуміти,— перевів він розмову у старе річище.— Він же не дурень. Розуміє, чого ви сватаєтесь до його доньки. Він, може, як і Зося все життя мріяв... Пробачте, Грак, але ми домовилися говорити відверто. Можливо, він мріяв не про такого миршавого зятя, як ви... У вас який зріст? Метр сорок вісім з кепочкою? Ну, гаразд, не гнівайтесь. Уточняти не будемо. Зараз мова не про це. Може, його уява малювала для Зосі такого чоловіка... Ну, я не знаю, з чим це порівняти, але знаю, що з чимось протилежним вам, Грак. Бо, скажіть, який батько хоче гірше своїй дитині? І раптом такий удар. Просити руку його коханої Зосі приходить Грак.
Грак слухав спокійно, колупаючи пісок великим пальцем лівої ноги, ніби був певний, що в піску щось таки знайде.
— Слухайте, Грак, чого вас постійно тягне в землю?
— Просто звичка така. Ну, а що ж далі, доктор?
— А далі жахливе розчарування! Розбіжність рожевої фантазії з жорстокою реальністю! У старому закипає буря протесту. Він хворобливо реагує на кожне ваше слово. Він не хоче погодитися з цим і мимоволі хапається за тупі й гострі предмети, але ударів не завдає. У нього настає глосолалія. Ви, Грак, знайомі з таким терміном? Ні? Тоді я вам скажу: це виголошення слів у стані, близькому до божевілля. Ви бачили, як він плакав? Коли чоловіки плачуть — це означає, що вони переможені, вони здаються, а ви в цей час тікаєте, Грак. А бій при Кастіньйолі виграли ви, фельдмаршал Ежен де Грак'є. Звучить? А-а? Посміхаєтесь, Грак. Вам приємно. Усім нам приємно, коли нас приймають не за тих, ким ми є насправді. Навіть якби вас оці милі створіннячка з засмаглими стегнами назвали бандитом з великої дороги, і це б вам імпонувало, хоч ви зробили б вигляд, що дуже ображені.
Сонце почало заглядати під верболози.
— Це вже нахабство. Як ви вважаєте, Грак? Гляньте, куди добирається сонце. Як воно пече! Там що, не борються за економію тепла? З таким марнотратством сонячної енергії нам, Грак, її на мільярд років не вистачить. Я пропоную перебратися в тінь. Дайте свою двобортну жилетку. Не можу ж я на цих штурпаках лежати.
Стегна зробили нове коло.
— Ці купальники мені не дають зосередитися. Так ми сьогодні з вашим генералом не закінчимо. Цікаво, чого він не любить розповідати про себе? Як ви гадаєте, Грак?
— Того ж, чого й ви!
— Ви так гадаєте? Цікаво. Тоді ви не Грак, а оракул, якщо це так. Я теж дещо можу передбачити. Скажімо, я вже зараз певний, що янгол з золотим волоссям належатиме вам, Грак. Ви бачили, в якій спідничці стояла Зося? Вона хотіла вам сподобатися. Сказитися можна, як сказав би наш аншеф. Яка міні! На такій міні ви підірватися можете, Грак,— Сідалковський зробив стойку на руках, перед очима повисло блакитне небо з шматками розкиданої вати на обрії.— У вас, Грак, немає шляхетності. Ви носите на голові «їжачка», але від вас все одно відгонить хутором. Виделку ви тримаєте, як хвіст кота Досифея.— Сідалковський став з рук на голову.— А як їсть генерал! Ви звернули увагу? Він їсть, як жонглює. Складається враження, що він усе життя провів у ресторані...
До них наблизилося ще двоє дівчаток. Сідалковський схопився на ноги:
— Усі як на спецзамовлення... Дівчатка, чого ви ходите? Поділіться досвідом.