«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Рівномірно загар лягає і не так сонце пече...
— Коли ви робитимете шосте коло, прихопіть, будь ласка, ковдру і колоду карт. У нас двох партнерів не вистачає.
— А ви грати вмієте? — поцікавилися вони й зупинилися, як мить, у красивій і нерухомій динаміці.
«Такі стойки виробляються тільки біля трюмо в спальнях і перед сном».
— Дівчата, скажіть, ви на ніч корсети одягаєте?
— А для чого вони нам?
— Неправильно. Значить, на осінь можна збиратися в князівство Ліхтенштейн? Там оголошено конкурс на кращу фігуру року.
— А візу випишете?
— Одну на двох?
Дівчатка пирснули. Сідалковський їм сподобався, хоч видно, що він нахаба.
— Так не забудьте карти,— не вгавав він.
— А хлопців?
— Хлопців залишіть біля своїх сукенок. Хай постережуть. Матеріал, як і купальники, імпортний?
— Звідки ви все знаєте?
— Приходьте, розповім детальніше... Ми вас чекаємо! — гукнув услід.
— Думаєш, прийдуть? — спитав недовірливо Грак.
— А куди вони подінуться? Ну, поламаються ще одне коло. Дівчата люблять, щоб їх просили. Природа у них така. Між іншим, так пити горілку, як ви п'єте, рекомендується тільки в закритих приміщеннях і при невеликому скупченні народу. Ви генерала просто шокували. В нього очі полізли на лоба. Він, я вам точно кажу, переконаний, що ви двічі лікувалися антабусом, стільки ж були в Глевасі і збираєтесь туди втретє. Ні, ви не великий Корсіканець! Ви ледь не програли битви, ще не розпочавши її...
Сідалковський замовк. На них насувалися два фарбованих шиньйони.
— Грак, приготуйтесь до зустрічі, киньте їм під ноги свою старомодну жилетку.
— Ти гадаєш, вони до нас?
— Парі на вашу першу фіндіпошівську зарплату...
Грак програв. Дівчатка підійшли до них. Одна принесла ковдру, в яку загорнула товстий роман, що збиралась колись прочитати, а друга сумку, з якої стирчало прохолодне «Літо» і «Тонізуючий». Сідалковський був задоволений, Грак — не зовсім.
РОЗДІЛ XI,
в якому розповідається про марсіанські канали, морський бій, смерть Бубона, дзвінок Мацести Єлізарівни і деякі смакові якості
— День зміцнення сім'ї продовжується,— сказав Сідалковський.— Пошук триває. На оперативне завдання іду я...
Бубон уже не чув його. Залишивши портфель так, як залишають міну уповільненої дії, в кабінеті Сідалковського, Карло Іванович з розбитим серцем у грудях поплентався до рідної бухгалтерії. Тут стояв диван — ровесник штанів Карла Івановича, матерія на якому була така ж відглянцьована, як і його вельветові штани. Замість подушки, він поклав собі під голову підшивку газет «Фінансово-економічні проблеми» і мовчки опустився на скрипучі пружини. Бубон скрутився бубликом, намагаючись укрити плащем непокриту голову (капелюх йому служив за подушку) і ноги.
...Бубон не спав, не міг заснути. Він дивився у стелю з тріщинами у вигляді марсіанських каналів, прислухався до гулу й дзенькоту графина, який дрижав, коли повз вікна пробігали електрички, а у вухах все ще стояв голос Мацести Єлізарівни:
— Зраджу тебе й тільки тоді прощу,— з відтінком штучного алмазу в голосі казала вона.— Тоді ми будемо рівні і почнемо сімейне життя на новій основі.
Карло Іванович дивився на неї і думав: «Це вона може». Мацеста Єлізарівна була в тому віці, який називають третім цвітінням, і їй починали подобатись хлопчики, які ще не пережили першого.
— Але я не зраджував,— захищався Бубон, як без вини винуватий.— Я тільки стежив...
— З ким ходить твоя коханка,— докінчила за чоловіка Мацеста Єлізарівна.
— Єва — не моя коханка. Єва — дружина Адама,— Карло Іванович сів у крісло і схопився за те місце, в районі якого мало битися серце, як птаха в клітці. Серця на місці не було. Бубон злякався і поліз для чогось у кишеню.
— Що? — єхидно запитала Мацеста Єлізарівна, поклавши руки на стан «мрія вдови».— Аж самому страшно стало від своєї брехні? Та мене не проведеш. Я не слідчий...
Жінки — зробимо невеличкий відступ — усе розуміють і трактують по-своєму. Тому інколи, слухаючи їх, мимоволі констатуєш: «Як вони вчили логіку — видно. Але як вони примудрилися її скласти — невідомо навіть екзаменаторам».
— Знайшли козла відпущення. Тепер на Адама можна всі гріхи списувати
— Чому тепер? Тепер Адам якраз одружений.— Бубон прислухався: серце билося, але він не міг зрозуміти, в якому місці. Карло Іванович узяв себе за зап'ястя руки. Пульс вибивав ледь чутно морзянку, але азбука Морзе — це не рахівниця, а крапки-тире — не сальдо-бульдо, і на них головбух «Фіндіпошу» не розумівся.
— Не бреши,— прогримів над вухом грім у супроводі електричних розрядів.— Адам ніколи не був одружений з Євою, з цією повією...