«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Єва — не повія..
— А хто ж вона, голубе, по-твоєму? Хто? Хто дарує отакі штучки чоловікам, які їй навіть на роль батька уже застарі? — Мацеста Єлізарівна пред'явила, як речові докази, дві власноручно завірені оригіналом копії.— Що це?
— Фотокартки Єви.
— Це я й без тебе бачу. Ти мені скажи, чого вони в тебе?
— Сідалковський вручив...
— Ти вже, бухгалтере,— почесна й потрібна професія Бубона прозвучала цього разу як образа,— не доплюсовуй до Адама ще й Сідалковського. Звикли всі гріхи на старих парубків звалювати.
— Адам і Сідалковський — не парубки, я тобі ще раз кажу,— захищався Бубон, розмахуючи руками, як кімнатними антенами телевізора.— Адам одружився, а Сідалковський розлучився. Він аліменти платить. Я тобі приведу того й того. На очну ставку, шановна. Хай вони тобі доведуть...
— А це? — Мацеста Єлізарівна перевернула фотокартки зворотною стороною.— Що це?
На фотографіях стояли написи, про які Бубон забув або ж не бачив їх: «Моєму милому бухгалтерику на спогад. Твоя Єва».
— Що, мій милий бухгалтерику? Що ти на це скажеш? — розмахувала Мацеста Єлізарівна під самим Бубоновим носом фотографіями, як футбольні болільники національними прапорами під час кубкових матчів, де нічиїх не буває.— Батечко двох дітей! Зразковий сім'янин! — саркастично кидала вона словами характеристики на Бубона, виданої місцевкомом і адміністрацією «Фіндіпошу».— У кишені повно талончиків, їздить на таксі, гроші ховає. Від кого і для кого? Для божественної Єви, яка майже, ровесниця твоїй донечці! А мене в переповнених трамваях возиш? Перловими супчиками годуєш? Я тобі покажу супчики! Економиш, фінансист нещасний! А з нею, мабуть, їси фірмові страви в ресторанах... Котлетки «супутник» чи «ракета» запиваєш коктейлями «рожева фантазія»! — Мацеста Єлізарівна в ресторанних меню розбиралася.
— Це фото Адама,— голосом продавця «Спортлото» виголосив Карло Іванович.
— Це фото Єви, а не Адама. Залиш Адама в спокої. Адам тільки касир, а на фото написано: бухгалтерику. Чув? Бух-гал-те-ри-ку-у...
— Може, похвалився, що він бухгалтер, аби завоювати Євине серце. Сучасна молодь уся така...
— Перестань усе звалювати на сучасну молодь!..
— Серденько, запитай в Адама. Дозволь, я тобі приведу його,— благав Бубон уже голосом підсудного, що вперше сів на тверду лаву і востаннє збирається виголосити заключне слово.
Атмосфера несподівано перегрілася вдруге, і від раптового розширення повітря перед очима Бубона почало щось виблискувати й тріщати. В обличчя, наче білі крижані сніжинки, ударили клаптики розірваних фотокарток.
— Ось твоя Єва, ось твій Адам. Можеш забиратися до біса! Проживемо якось без тебе. Забирайся, і негайно, якщо тобі наш дім — уже пекло...
Бубон підвівся, і серце у нього забилося. Свідомість затуманилася, він зібрав чорно-білі шматочки, що валялися на підлозі, сказав два слова про свою великодушність і доброту й побрів до виходу з наміром Анни Кареніної.
— Куди ти? — злякано крикнула Мацеста Єлізарівна.
— Я приведу тобі Адама...
— З мене досить Єви,— вона забігала по кімнаті, ніби тигриця, яка щойно потрапила до клітки.— Чуєш, вернись!
Карло Іванович взявся спітнілими руками за холодну ручку дверей. «Зраджу тебе, тільки тоді прощу,— рефреном звучали слова Мацести Єлізарівни в його голові.— Тоді ми будемо рівні. Почнемо сімейне життя спочатку. Чуєш, на новій основі...»
— Але я перед тобою чесний,— Карло Іванович оглянувся, подарував їй останній погляд і вийшов у простір.
— Вернись! — Двері розчинилися з шумом пострілу бразильської петарди.— Вернись, куди ти?
— У «Фіндіпош». До Сідалковського.
— Подавись ти зі своїм Сідалковським! — петарда вибухнула знову.— Я розлучаюсь. Ось тобі мій паспорт. Заяву надішлю на суд,— гукнула Мацеста Єлізарівна і запустила документом у Бубона. Він глухо стукнувся між його лопаток і, наче підбитий птах з розпростертими крилами, упав обкладинками на чорний тротуар. Бубон навіть не оглянувся.
— Я розлучаюсь!
— Як хочеш. Тобі видніше,— спокійно відповів Карло Іванович і переступив, як гладіатор через труп свого товариша, через паспорт, що вдруге прошелестів над його головою і приземлився за два метри попереду.
«Перельот»,— подумав Бубон і попрямував до «Фіндіпошу» з надією застати Сідалковського, який вечорами цілився у крейсери та есмінці Панчішки з шостим почуттям у грудях і все одно програвав сухопутному Нельсону. Панчішка своїми блискавичними перемогами просто виводив Сідалковського з себе. Він, прикрившись товстим загальним зошитом, методично трощив підводні човни й катери противника, спокійно й монотонно повторював: