«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Бубон витяг «Бухгалтерські відомості», проштрикнув пальцем дірку і почав стежити. Та раптом газета дала тріщину і розповзлася. Вітер, що подув від фонтанчика, нахилив кілька струменів водограю на Бубонів часопис і розквасив його.
— Батьку! — почулось над вухом Бубона.— Хто ж під фонтаном газети читає?
Карло Іванович похолов. «Певне, Дем'ян?» — двічі по колу малого і великого кровообігу промчала думка. Бубон підвів очі. Повз нього проходили студенти університету з конспектами під пахвами і привітно, по-студентськи посміхалися.
— Привіт! — сказав один з них Бубону.
— Привіт! — механічно відповів Бубон і сховався за новою газетою, відсуваючись подалі від бризок водограю.
Карло Іванович втупився у веселкові його струмені і заслухався. Водограй ніби справді грав — на сонці, на вітрі, у кольорах. Він заколисував Бубона і хилив на сон. Повіки ставали важкими і ніби наливалися хімічним елементом IV групи періодичної системи Менделєєва під простою назвою — свинець. Бубона розморило, і він почав дрімати під рівномірний хлюпіт водограю, тихеньке перешіптування гілок у кронах дерев і забаву легесенького вітерця, що десь щойно народився в кущах і побачив таке диво, як водограй, ніби хлопчик, накинувся на нього, бризкаючись водою і поливаючи сухий асфальт то в одному місці, то в другому. Бубон натомився. Бубон заснув. Йому снився «Фіндіпош», профспілкові збори.
«Але я не можу,— захищався як міг Карло Іванович.— Та й у нас такого ще не було, щоб члени місцевкому стежили за жінками. Хай уже молодші ганяються за молодшими...»
«Нас можуть не так зрозуміти,— піднявся Арій Федорович Нещадим.— На вас, мій дорогенький, підозріння не впаде. Ви людина літня, солідна...»
«То так,— вирвалося в Ховрашкевича.— Я вам скажу, то може кінчитися дуже цікаво. Жінка в розумінні не в широкому, а в розумінні конкретному. Тобто, по-науковому висловлюючись, жінка — подруга життя, а в широкому — краща, так би мовити, половина людства... Ну от, приміром, дружина Панчішки... Хоч я знаю — Майоліка така жінка, що вона, звичайно, нічого не подумає. А от Мацеста Єлізарівна — дружина Карла Івановича, значить, то...»
«Я вибачаюсь,— тактовно перебив Ховрашкевича Сідалковський.— Так, може, це доручити вам?»
«Воно цю відповідальну справу завалить! — і цього разу заперечив Стратон Стратонович тоном, що не вимагав ні обговорень, ні коментарів.— Тій жіночці, видно, не розмови потрібні...»
Потім перед Карлом Івановичем з'явився Адам.
«Скажіть, вони вже цілуються, Карле Івановичу? — з мукою в душі і в очах запитав Адам».
«Цілуються,— люто відповів Бубон.— У руку».
— Діду, берет з голови впав,— якийсь хлопчина торсав Бубона за плече, але не нахилився, щоб самому той берет підняти.
— Дякую, шановний,— розплющив важкі повіки Бубон, як ведмідь після зимової сплячки, і поспішно глянув на лаву.
Навпроти нього сиділо дві бороди. «Невже і Єві наклеїв? Але де взяв техаси?»
Бубон підвівся і почвалав інтуїтивно до зупинки двадцятого тролейбуса. Двадцятий маршрут став для Карла Івановича випробуванням його вольових якостей і міцності нервів.
— Егей! — гукнув хтось позаду нього.— Товаришу у вельветових штанях!
Бубон оглянувся: «Тільки цього не вистачало... Доведеться повертатися. Знову невдача».
— Товаришу, ви забули підшивку газет.
Карло Іванович мовчки взяв газети, навіть не подякував, безтямно побрів, пересікаючи бульвар. «Картата борода», «картата борода»,— давав перебої пульс, ніби при аритмії серця.
— Картатий костюм. Щось не те,— казав сам собі Бубон.— Людина в клітинку. Королівський гамбіт. Прихильник Карпова і Таля.
На великий подив і щастя Бубона Борода і Єва йшли собі спокійнісінько попереду нього у напрямку до багатоповерхового «Фактуса». Йшли Спокійно. Мабуть, були певні, що «комісар Мегре» спить. Але ні — Єва оглянулась і показала Карлу Івановичу губи. Тоді підтягнулась до Бороди і, очевидно, проінформувала його. «Людина в клітинку» оглянулась із явним наміром покінчити з цією комедією. Бубон з ходу зорієнтувався. «Повертаєшся лицем до вітрини і, пропускаючи їх повз себе, не спускаєш очей з їхнього відображення в склі»,— так, здається, повчав Ховрашкевич. Карло Іванович у ту ж мить повернув корпус. По той бік вікна сиділи, наче космонавти перед запуском, ровесниці Бубона і сушили собі голови після шестимісячної завивки на новий лад. Бігуді на їхніх головах були розкидані, як гума, зашита у шапки танкістів. «Дамський салон! — вгадав Бубон.— Виставка колін і зачісок».