«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Майстер-перукар майже перед самим його носом заслонив фіранку і махнув Бубону рукою: мовляв, проходь, чого витріщився, борців за молодість і красу не бачив?
Бубон відвернувся. Йому й до цього було ніяково, а тепер і поготів. Перед ним стояла Єва і «Біблійська борода». Бубон глянув на Євині губи: «гріот український ранній». Карло Іванович не знав, куди себе подіти. Трохи позаду і збоку від нього стояла ще одна постать, яка не спускала очей із цієї сцени. Цього він ще не бачив. То була Мацеста Єлізарівна, яка теж включилася в цю гру і тепер не відставала від Карла Івановича ні на крок. Все це нагадувало класичний випадок на полюванні, коли лисиця йде за зайцем, а за лисицею йде мисливець.
— Ну, що? — запитав «Біблійська борода».— Що від нас хочуть вельветові штани бухгалтера Бубона?
Щоки Бубона вкрилися розведеним томатним соком.
— Берет міняєте, а штани хто за вас міняти буде?
— А штани я йому поміняю,— несподівано розколовся під Бубоном тротуар.
Ще півгодини тому він з такою замріяністю дивився на водограй. Життя здавалося прекрасним, як робота детектива, і таким же несподіваним, як у романах... Голос Мацести Єлізарівни він міг упізнати навіть у темряві.
— І ваші фотокарточки теж, мадам,— ці слова дружини адресувалися вже Єві.
Карло Іванович схопився за груди: фотокарток там, як і серця, справді не було. «Вік живи, а жінку все одно до кінця не пізнаєш»,— подумав він. Хіба міг Бубон припустити, що вона полізе до кишені?.. Серце у Карла Івановича зупинилося і опустилося, як гирка на ланцюжку, аж до п'ят... Він завмер, глянув на себе у вітрину. Перед ним стояв незнайомий з перекошеним обличчям, ніби після другої трепанації черепа.
РОЗДІЛ X,
в якому розповідається про вісімдесят відсотків води, замах Цербера, Матвіївську затоку, нових Софі Лорен, звички Грака, бурю протесту і жахливе розчарування
Того дня стояла така спека, що у собак звисали розпечені язики і при нагріванні настільки розширялися, що назад у рот не влазили. Птахи не сідали на бляшані дахи хат Кобилятина-Турбінного, боячись попекти свої золоті лапки, а Євмен Миколайович Грак скидався на добре засмажений окіст. Незважаючи на ніж генерала Чудловського, він лишився живий і здоровий.
— Вплутав ти мене, докторе, в цю справу,— злився він на Сідалковського.
— Справжнє кохання приходить з часом, як і газети,— відказав йому Сідалковський і додав: — Не зупиняйтесь на досягнутому, Грак!
— Як ти легко йдеш по життю, Сідалковський...
— Я йду по тротуару і раджу це зробити вам, Грак. Людський організм хоч і перебуває в єдності з навколишнім середовищем, що зумовлює самооновлення, але, як доводять учені, він складається із вісімдесяти відсотків води. Судячи з того, скільки ви її вже сьогодні виділили, у вас залишилося не більше тридцяти. Так що насуньте щільніше на очі свою грузинську кепочку, переходьте в тінь і економте воду. Але тримайтесь на такій відстані, щоб не дражнити собак, а особливо кобилятинських індиків. Такою кепочкою — це не оригінально.
Грак ішов розлючений, як Цербер Чудловського, який, мабуть, і досі кусав собі хвоста, що не впіймав тоді за штани Грака.
— Як на майбутнього родича, ви, Грак, повелись із песиком не досить чемно. Так обдурити собаку...
— Я йому таки колись голку дам,— сплюнув сердито Грак.
— Ви не шануєте рідне місто, в якому збираєтесь жити і працювати, Грак. Для цього ставляться урни і наливаються знизу водою, як плювальниці у «Фіндіпоші». Невже ви цього в дитячих яслах не проходили?
— Цього в дитячих яслах не вчать...
— Воно й видно.
— Чого ти до мене пристав? Я вдома виховувався.
— Колись я вважав, що найкраще виховання — домашнє. Колективне стирає, нівелює майбутню особу, а домашнє, як я гадав, вирощує унікумів. Сьогодні ви мою теорію розбили, Грак. Це — по-перше. По-друге, кому ви збираєтеся дати голку, якщо не секрет?
— Твоєму Церберу! Ледь штани не відтяв...
— Не будьте примітивом. Цербер не винний. Ніколи від собак не втікайте. Вони, як і жінки, не люблять цього. А зараз раджу з'їздити на Довбичку чи в Матвіївську затоку. Що вам більше до вподоби, Грак? Я можу піти вам назустріч. Дівчат не беремо. Харчів теж. Все це ми знайдемо на пляжі. Київські дівчата, хоч і ламаються, але дуже щедрі. Повірте мені, Грак. Я маю в тому досвід.
— Мені все одно,— сідаючи в електричку, кинув Грак.
У вагоні домовилися таки їхати на Довбичку. На думку Сідалковського, там не так людно і завжди кращі дівчата збираються. У Матвіївській затоці, як він запевняв Грака, в основному сімейні чи парочки з наметами.
— А вам, Грак, ні те, ні те не підходить. Чи не так?
Підійшов катер. Сідалковський, високо, як страус, піднімаючи ноги, здіймаючи фонтани піску, кинувся до причалу. Грак задріботів за ним. Стрибнув і повис на перилах.