«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
— Квадрат, же-два, квадрат же-три, квадрат же-чотири.
— Підбито, підбито, потонув,— сумно констатував Сідалковський, а після цього додавав: — Слухайте, Масик, ви ведете морський бій, порушуючи всі класичні закони стратегії й тактики.
— Для перемоги усі засоби чудові,— парирував Панчішка, оранжево і нахабно посміхаючись.
Бубон помилився: Сідалковського в кабінеті Панчішки не було. Не було й самого Панчішки, який, очевидно, в цей час з Ковбиком і Ховрашкевичем вивчав архітектуру сучасних ресторанів. Бо над планетою уже почало темніти, а в ресторанах світлішати. Бубон проплив коридором, як айсберг по фарватеру, і війнув холодом у розпашіле обличчя Сідалковського.
— Кого я бачу?! — розпростер руки Сідалковський і пішов назустріч Бубону, готуючись до великих і затяжних обіймів. Карло Іванович зупинився на порозі. Шкіра на його обличчі нагадувала єгипетський пергамент епохи Рамзеса XII.
— Наш вітчизняний Шерлок Холмс повертається з оперативного завдання так само несподівано і блискавично, як і щезає. Що чути на сімейному фронті?
Сідалковський не договорив. Бубон розмахнувся і з силою жбурнув у красиве лице Сідалковського чорно-білі шматочки паперу.
— Пробачте, Карле Івановичу,— нахилившись над тим, що колись називалося фотокопією Єви, почав Сідалковський,— але ваших артистичних жестів я не розумію. Що ви цим хочете сказати? На сімейному фронті все без змін?
— Ідіть ви до біса зі своїми змінами! Звідки ви взялися на нашу голову? Від ваших ідей у «Фіндіпоші» життя нема!
— А до мене воно було?
— Принаймні ми тихо й спокійно жили...
— У наш бурхливий вік — вік техніки й хімчисток? Ай-я-яй, Карле Івановичу!
— Для нас було достатньо одного Ховрашкевича. Але той хоч проводив експерименти на ондатрах і їжаках. Він нікому не заважав і йому ніхто. А ви? А ви їх, шановний, проводите на людях!
— Карле Івановичу, я вас не впізнаю. Ви — і крик. Це те саме, що північ і південь, кохання і ненависть, життя і смерть. Це парадокс.
— А моя розбита сім'я — це вам не парадокс? Ви мені розбили сім'ю своїм зміцненням! Ось цими фотографіями. Чого я повинен страждати за Адама і Єву? Хай вони самі страждають,— Бубон уже хрипів, як старший боярин на другий день після весілля.
— Карле Івановичу, ви егоїст. У вас повністю відсутнє почуття колективізму.— Сідалковський налив води і подав Карлу Івановичу,— Ви самі винні. Вам же було сказано: фотокарток у себе не зберігати, здавати у фіндіпошівський сейф або, в крайньому випадку, вивчивши напам'ять, знищити, як код, як шифр, як ключ од шифру. А ви повелися, наче шестикласниця, закохана в кіноактора: носила в кишені невідісланого листа, поки його не знайшла мамочка і не роз'яснила їй, що й до чого. З вашими нервами й помилками комісаром Мегре не станеш...
— Йдіть ви к чорту! — ковтнув води Бубон.
— Захлинетеся, Карле Івановичу. Випийте і розкажіть усе спокійно. Тільки скажіть чесно, Мацеста Єлізарівна вас дуже била?..
Бубон підвів очі і глянув на Сідалковського.
— Синок,— несподівано почав він.— Я тобі в батьки годжусь. Не насміхайся. Пожалій сивину...
— Ну, що ви, Карле Івановичу,— Сідалковський наважився присісти поруч, забравши заздалегідь склянку з водою і поставивши її на відповідній віддалі.— Не сердьтеся. Розкажіть усе, як було. Завтра будемо виправлятися. Завтрашній день для того й існує, щоб виправляти сьогоднішні помилки.
...Бубон лежав на дивані й думав: «Якщо ми розлучимося, кого ж я собі візьму за дружину?» Ця думка свердлила йому голову, як пружина диван. Знайомих жінок у Бубона не було. За двадцять років спільного життя із Мацестою Єлізарівною він був вірний дружині, як Пенелопа Одіссеєві.
Карлу Івановичу хотілося плакати. Він лежав і жалів себе. Йому було боляче. Не тільки від того, що стерпла нога і клята пружина впивалася в бік, як самка-блощиця у заголений лікоть. Бубону було боляче, бо Мацеста Єлізарівна несправедливо назвала його зрадником.
Йому раптом захотілося померти. Бубон хотів померти лагідною і доброю смертю. З життям йому не хотілося розлучатися, як зі своїми вельветовими штанами, але що ж поробиш: іншого виходу для себе він не бачив...
...Бубон хотів одягти в труну сорочку без краватки, а тому востаннє просив Мацесту:
— Найкраще купи вишиванку. Вона на поворозочках. Але поворозочки не тісно зав'язуй... Гроші я на дітей переводжу. Каханцям вони не дістануться.
— Я не виходитиму заміж,— перебила вона його.— Своє життя присвячую дітям... Я не Єва, я чесна жінка. А чесна жінка може кохати тільки один раз...
«Як я,— подумав Бубон.— Вона точно така, як я. Недаремно я взяв її».