«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Ось уже четвертий день підряд він передчасно щезає з «Фіндіпошу», сідає в електричку і мчить до столиці, щоб натрапити на слід Єви, котру нечиста сила чомусь весь час тягне в божественні місця: то у Володимирський собор, то в Софію, то під Видубецький монастир.
Зараз Єва їхала, судячи з маршруту тролейбуса, до Києво-Печерської лаври. Бубон взяв слід і тепер ішов по самих її п'ятах. Коли Єва оглядалася, він дивився тільки на її десертні губи. Вони чи не найбільше приваблювали Бубона. Лінія верхньої губи була вигнута настільки красиво, що нагадувала Карлу Івановичу лук у вигляді бухгалтерської рахівниці, а нижня — тятиву. Верхня за кольором схожа на «гріот остгеймський», нижня — на «шпанку» ранню. На смак? Бубон не пробував. Але як любитель вишень знав, що кожна ягода у собі містить 13 відсотків цукру, 2,5 — різних кислот і до 0,8 — дубильних речовин. З неї виготовляють варення і навіть алкогольні напої. Губи у Єви, як і вишні, гадав Бубон, порівняно невимогливі, морозостійкі, добре переносять вологу, але не терплять посухи.
Карло Іванович не помилився: Єва зійшла на останній зупинці і, переступивши поріг надбрамної Троїцької церкви, зацокотіла своїми каблучками по надмогильних, ніким не огороджених, металевих плитах. Бубон втесався в одну з туристських груп, що розмовляла, як йому здалося, мовою хінді, і підійшов разом з нею до лаврської дзвіниці.
— Не зводьте з неї очей,— казав йому Сідалковський.— Для майбутніх співбесід нам потрібно знати кожен її рух.
Рухів Єва не робила ніяких. Просто сіла на лаву, розкрила путівник і удавала, що вивчає розпис Троїцької надбрамної церкви з «Ликом святих дів». Потім перевела погляд на старих мудреців і, читаючи зліва направо, знайомилася з києво-печерськими архімандритами: Іосифом краківським, Варлаамом Ясинським, Інокентієм Гізелем, Йосипом Тризною, Петром Могилою, Захарієм Копистинським. Ніхто з них їй не сподобався. Відвернулася з нудьги— і раптом побачила Бубона. Очима інтуриста, як старовинну скульптуру, заходилася вивчати його з ніг до голови і навпаки. Карлу Івановичу стало не по собі. «Індійці» розступилися перед ним і залишили їх наодинці.
Сонце, переламавши, як списи, свої золоті промені на золотих банях, несподівано ударило просто в зіниці. Карло Іванович примружився, а потім відійшов убік, витяг газету і заховався від погляду сонця і Єви. Та проміння небесного світила, як і погляди Єви, не залишали його в спокої, і Карло Іванович навіть через «Бухгалтерські відомості» відчув, що починає перегріватися, як Єва при Адамові. «Зайве тепло завжди шкодить,— згадав він афоризм Сідалковського.— Для мене це теж може погано кінчитися...» І побрів у тінь під дзвіницю.
Єва зробила пірует на сто вісімдесят градусів і повернула свою гарно обрамлену золотою стрічкою голову до Бубона. Сонце такого піруета зробити не могло і залишило Карла Івановича в затінку. Єва на деякий час завмерла в позі Оранти і тепер нагадувала Бубону якусь відому картину, котру щойно винесли з багетної майстерні. Він проштрикнув дірку у фінансово-торговельній статті «На помилках продавців — вчаться покупці» і хотів було глянути на Єву, але побачив чийсь ніс, на всій площі якого весна щедро висіяла свої прикмети. Карло Іванович виглянув з-під газети.
Перед ним стояла група туристів. Вони не так слухали екскурсовода, як галасували.
— Товариші, будь ласка, тихіше. Я вас усіх перекричати не можу,— подавала коротеньку довідочку гід — дівчина з чистим полтавським акцентом і вимовою, міцно натискуючи на «р» і пом'якшуючи «л».
На дзвіниці тричі ударив фултівський годинник. До ніг Бубона упало три каштанових листочки у вигляді київського герба. В проломі, з боку Цитадельної, під рівномірний бій годинника з'явився Він. Бубон упізнав його одразу. Як і того першого дня. Він був у картатій кепочці з ґудзичком на тім'ї, в таких самих картатих штанях, піджаку й сорочці. «Чоловік у клітинку, прихильник Фішера і Таля»,— подумав Бубон і згадав чомусь про морський бій між Сідалковським та Панчішкою, а також стокліткові шашки, в які сам полюбляв грати з Адамом.
Чоловік у клітинку був високий, з біблійською бородою. У бороді перепліталося чорне з сивим волосся. Бубон не міг навіть приблизно визначити вік її власника. Він не знав, хто перед ним: юнак — ровесник Єви, чи дід — ровесник Бубона. Єва, помітивши його, залишила Карла Івановича в спокої, піднялась для чогось на каблучках, наче балерина, а тоді пішла на біблійську бороду з виглядом прирученої лані, якій щоранку дають шматочок цукру. Чоловік у клітинку так естетично нахилився до Євиної ручки, що навіть Панчішка й Сідалковський тільки позаздрили б його витонченій техніці, коли б мали щастя побачити цю зустріч на власні очі.