«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
«Біблійська борода»,— пробурмотів Бубон і закодував незнайомого під такою ж назвою. Єва обвила Бороду за шию. «Нічого святого у неї не залишилося,— дивився на них Бубон.— Поцілунок по-італійськи...» І через свою природжену скромність опустив очі.
Та Єва не цілувалась. Вона щось шепотіла «чоловікові в клітинку», насилу знайшовши між патлами його вухо. Борода глипнув на Бубона, схопив Єву за руку, і вони галопом, як молоді лошаки з розвітреними гривами, вискочили на вулицю. «Молодий,— заздрісно подумав Бубон.— Бігає, як жеребець». Він ледве встиг ускочити в задні двері тролейбуса, примоститися позаду них і швиденько вивернути двобортний японський плащ. Сісти Бубонові не вдалося, пасажирів у тролейбусі було стільки, що на наступній зупинці людська хвиля підхопила Бубона і, як ракету на підводних крилах, понесла між Євою й Бородою. Карло Іванович незчувся, як вилетів, наче гумовий корок з пляшки, знову на тротуар — тільки тепер через передні двері, не встигши й заплатити за проїзд.
«Як внесли, так і винесли,— дивлячись услід тролейбусові, скрушно похитав головою Карло Іванович.— Важко бути детективом».
Він так розгубився, що й не знав, як чинити далі. За тролейбусом же не побіжиш... Чекати наступного? А що, як не сядеш?
«Тепер усе залежить від вас, Карле Івановичу,— згадав він слова Сідалковського.— Не можна втрачати ні хвилини. Не забувайте, віднині ви наш, фіндіпошівський, комісар Мегре...»
Раптом заскреготали гальма. У повітрі запахло смаленим.
— Гума,— потягнув носом Бубон, глянувши на шину, з якої струмував синюватий димок.
— Куди? — поцікавився шофер.
— Уперед! — скомандував Бубон, не вірячи очам своїм і таксистові, який з власної ініціативи зупинився біля нього.— Вперед! За двадцятим номером тролейбуса!
Таксист недовірливо зміряв Бубона з голови до ніг і хотів було витурити його на тротуар. Але Карло Іванович на його очах багатозначно перевернув берет і зробив жест, яким користуються солдати при зустрічі з патрулем. Тобто поліз до кишені нібито за документами.
— Не треба,— мовив водій.— І так все ясно. Мені в таких операціях доводилося брати участь. Рецидивіст?
— Жінка,— відповів Бубон.
— Жінка-рецедивіст? — таксист питав, ніби передавав азбуку Морзе.
— Жінка — в розумінні дружина, шановний,— пояснив Карло Іванович.
Таксист розчарувався:
— Значить, без пострілів?..
— Але з ляпасами...
— По щоках? — діалог нагадував словесну дуель.
Раптом Бубон помітив картатий костюм і смугасту бороду. «Чоловік у клітинку» вилетів на тротуар, як і він п'ять хвилин тому. Бубон захвилювався.
— Он вони! — вказав пальцем невідомо для чого він.— Борода. Костюм у клітинку.
Таксист ще раз черконув шинами об асфальт.
— Економте гуму,— голосом Сідалковського порадив водієві Бубон, подаючи старого карбованця, виділеного профспілкою «Фіндіпошу».
— А ви довго не тягніть,— шофер виявився з тих, хто за словом, як і за здачею, в кишеню не лізе.
Та Карло Іванович з нього нічого й не вимагав. Він був такий щасливий, знову побачивши Бороду і Єву, як молодий слідчий, що нарешті знайшов довгожданий недопалок з відбитками пальців і залишками губної помади.
Тепер склалося враження, що не Бубон іде за ними, а вони ведуть його, замітаючи сліди. Молодята перейшли університетський скверик, вийшли за бульвар Шевченка і несподівано повернули назад. Бубон повернув теж. Але в цьому випадку він програвав, бо не знав, чи не щезнуть вони за його спиною. Бубон зробив петлю, схожу на петлю Нестерова, і зайшов їм з тилу. Борода намагався збити Бубона з «хвоста», як пес прив'язану хлопчиками бляшанку. Борода ще раз повернувся до Карла Івановича. Бубон повернув теж і пішов на червоний світлофор. Десь заскреготіли гальма, до вух долинули слова, які в соборах не вживалися. Бубон ішов важко, як загнаний слон. Він оглянувся — і ледь не остовпів: позаду йшли самі бороди, ніби поспішали на огляд-конкурс. «Бородатих тепер з'явилося більше, ніж гравців у «козла»,— подумав Карло Іванович, і раптом йому чомусь стало ніяково за себе. Бубону здалося, що в цій бородатій масі він скидається на голого серед одягнених, а його чисто виголене обличчя — на дірку в штанях, крізь яку виглядає не засмагле на сонці коліно...
Єву і отого «в клітинку» він помітив біля фонтану «Купальниця», яку тут охрестили на «Оголену Машу». Бубон зробив коло і сів навпроти них. Знову почав накрапати дощ. «Біблійська борода» витягла плащ і накрила гарні Євині коліна, як це часто роблять болільники на стадіоні, коли з верхнього яруса починає стікати дощова вода.