Нескінченна історія

Щастедракон Фухур уже чекав на Атрею перед пала­цом. Він страшенно зрадів, коли почув, що вони збирають­ся у дорогу. Фухурові не подобалося жити місті, навіть та­кому прекрасному, як Амарґант.

Срібний Старець Кверквобад сидів, поринувши у чи­тання якоїсь книжки, позиченої з книгозбірні Бастіяна Ба­льтазара Букса.

- Я був би щасливий, якби Ви погостювали у нас як­найдовше, - проказав він трохи розсіяно, насилу відриваю­чись від читання, - адже не щодня випадає честь приймати у себе такого великого вигадника і оповідача історій. Одна­че, на щастя, тепер у нас залишаються усі його твори.

Хлопці попрощалися зі Старцем Кверквобадом і вийш­ли з палацу.

Уже вмостившись на Фухурі, Атрею запитав Бастіяна:

- А ти не хотів би політати на щастедраконі?

- Колись іншим разом, - відказав Бастіян. - Тепер на мене чекає їха, я їй обіцяв.

- Ну, тоді зустрінемося на березі, - гукнув Атрею.

Щастедракон здійнявся в повітря і відразу ж зник з

очей.

Коли Бастіян повернувся до заїзду, троє лицарів уже чекали на поромі, готові до випробувань, з кіньми і мули­цею. Вони зняли з їхи в’ючне сідло, замінивши його пишно оздобленим сідлом для верхівця. Про те, навіщо вони це зробили, вона довідалася тільки тоді, коли Бастіян підій­шов до неї і прошепотів їй на вухо:

- Тепер ти моя, їхо.

І доки пором відчалював і віддалявся від Срібного Міс­та, над гіркими водами Озера Сліз Мургу довго лунало ра­дісне іржання старої мулиці.

Що ж до лицаря Героя Гінрека, то йому дійсно вдалося дістатися до Морґулу - в Край Холодного Вогню. Він про­брався у закам’янілий ліс Водґабай і подолав усі три рови, які оточували замок Рагар. Він розшукав свинцеву сокиру і переміг дракона Смерґа. Далі Герой Гінрек відвіз Оґламар до її батька, хоча тепер вона була зовсім не від того, щоби одружитися з Гінреком. Але зараз уже він не хотів. Утім, це вже зовсім інша історія, і її краще розповісти якось іншим разом.

XVIII.

АХАРАЇ

Із темних хмар, що неслися низько, майже над голо­вами вершників, періщив густий і важкий дощ. А невдовзі почав сипати такий же густий і важкий, а до того ж липу­чий лапатий сніг. Властиво, сніг і дощ злилися в одне, па­даючи впереміж. Ураганний вітер був такий сильний, що збивав з ніг навіть коней, тож їм увесь час доводилося дола­ти його опір. Плащі вершників, набряклі від дощу і снігу, ляскали тварин по спинах.

Вони були в дорозі вже дуже багато днів, а три останні дні їхали цією височиною. Вітер ставав усе дошкульнішим, погода дедалі більше псувалася, а земля перетворилася на жахливе місиво з багнюки і гостри уламків каміння. Це ро­било просування вперед не просто надзвичайно важким, а й, по суті, неможливим. То тут, то там бовваніли купки за­ростей або ж невеликі покручені вітром дерева і чагарники, попри те, краєвид був незмінний і одноманітний.

Бастіянові, який їхав верхи на їсі, велося ще відносно непогано. Виявилося, що його срібний плащ, на вигляд легкий і начебто тоненький, чудово зігріває, до того ж во­донепроникний. Тим часом присадкувата постать Гікріона Сильного майже зникла під важкою синьою вовняною по­поною, в яку він загорнувся, щоби хоч трохи зігрітися. Те­ндітний Гісбальд по самі очі натягнув на свою руду чупри­ну великий каптур щільної брунатної повстяної киреї. А мокра як хлющ накидка лицаря Гідорна раз за разом при­липала до його кощавого тіла.