Нескінченна історія
- Автор: Энде Михаэль Андреас Гельмут
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Старого лева
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Нескінченна історія». Краткое содержание книги:
- Ви забуваєте, лицарю Гінрек, - пояснив йому Басті- ян, - що я прийшов дуже здалеку, настільки здалеку, що це навіть важко збагнути.
- Це правда, - підтвердив Атрею, вперше втрутившись у розмову.
- То її справді викрало чудовисько? - аж скрикнув лицар Гінрек.
А тоді притиснув обидві долоні до серця і зітхнув:
- О, незрівнянна моя Оґламар, як же ти, мабуть страждаєш! Та не бійся, не журися, твій лицар іде тобі на порятунок, він вже у дорозі, він уже близько! О скажіть же, що мені робити? Куди їхати? Де її шукати? Про що взагалі йдеться?
- Далеко-далеко звідси, - повів свою розповідь Басті- ян, - є край, і називається він Морґул, або ж Край Холодного Вогню, тому що полум’я там холодніше за кригу. Як знайти цей край, я Вам сказати не можу, Ви мусите відшукати його самотужки. Посеред того краю чорніє скам’янілий ліс Водґабай. А посеред того ліг височіє свинцевий замок Рагар. Він оточений трьома ровами. У першому з них - рідка зелена отрута, в другому - клекітка сірчана кислота, а в третьому аж кишить від скорпіонів завбільшки як людська нога. Над тими ровами нема ні мостів, ані кладок, бо господарем що панує в тому свинцевому замку Рагар, якраз і є той дракон - крилате чудовисько на ім’я Сме- рґ. Крила в нього мають розмах тридцять два метри і покриті слизом, а коли він не літає, то стоїть, нагадуючи велетенського кенгуру. Його тіло вкрите шерстю, як у паршивого щура, а хвіст у нього скорпіонячий, і навіть найменший доторк до його отруйного шпичака означає певну загибель. Задні лапи в нього - як ноги величезного саранчука, зате передні, маленькі й криві, виглядають зовсім слабкими, наче рученята немовляти Але не вільно дати ввести себе в оману, бо саме в них затаєна невимовна сила. Свою довгу шию він втягує в плечі, як слимак, а на кінчику цієї шиї сидять три голови. Одна велика і схожа на крокодилячу. Її пащека видихає крижане полум’я. Але там, де у крокодила очі, у чудовиська видніються два нарости, які насправді є ще двома головами. Права схожа на голову древнього дідугана. Саме ця голова все чує і все бачить. Проте для говоріння в дракона є ліва голова, достоту як вкрите зморшками лице старезної баби.
Від цього опису лицар Гінрек легесенько зблід.
- Як-як, Ви сказали, він називається?
- Смерґ, - повторив Бастіян. - Він коїть свої безчинства вже тисячу років, і саме таким є його вік. Раз за разом викрадає він прекрасну юну діву, і та змушена потім вести господарство в його замку аж до кінця своїх днів. А коли вона помирає, він викрадає нову.
- Чому ж тоді я ніколи про нього не чув?
- Смерґ літає неймовірно швидко й надзвичайно далеко. Досі він спустошував інші краї Фантазії. До того ж, він з’являється лише раз на півстоліття.
- І нікому досі не вдавалося звільнити полонянку?
- Ні, тому що цей подвиг може здійснити тільки найбільший герой.
Коли Герой Гінрек почув ці слова, він знову за- рум’янівся.
- А в цього Смерґа є хоч якесь вразливе місце? - спитав він із уже геть професійною цікавістю.
- Ой! - відказав Бастіян. - Та ж я мало не забув сказати про найголовніше. У найглибшій темниці замку Рагар лежить свинцева сокира. І Ви зрозумієте, чому Смерґ береже її як зіницю ока, коли я скажу, що це єдина зброя, якою його можна вбити. Цією сокирою треба відрубати йому обидві маленькі голови.
- Але звідки Вам усе це відомо? - здивувався лицар Гінрек.
Бастіян не встиг відповісти на це запитання, бо в цю мить надворі залунали крики охоплених жахом людей:
- Дракон!
- Чудовисько!
- Ви тільки подивіться - там, у небі!
- Жах! Він наближається до міста!
- Рятуйся хто може!
- О, ні, ні! Він уже впіймав якусь жертву!
Лицар Гінрек кинувся надвір, за ним - усі решта, останніми бігли Атрею і Бастіян.
У небі тріпотіло щось подібне на велетенського лилика. Коли дракон наблизився, на ціле Срібне Місто лягла велика холодна тінь.
Це був Смерґ, і виглядав він точнісінько так, як його за мить до того вигадав Бастіян. Двома жалюгідним на вигляд, але від того не менш небезпечними і могутніми рученятами він тримав юну даму, яка щосили пручалася і кричала.
- Гінреку! - її голос долинав уже зовсім здалеку. Врятуй мене, Гінреку! Порятуй мене, мій Герою!
А тоді дракон раптом щез із очей.
Гінрек уже вивів із конюшні свого вороного коня і тепер стояв із ним на одному зі срібних поромів, який мав плисти до берега.
- Швидше! - кричав він до перевізника. - Дам тобі все, що тільки схочеш, але пливи швидше!
Бастіян подивився йому вслід і пробурмотів:
- Сподіваюся, я не надто ускладнив йому завдання.
Атрею поглянув на нього трохи скоса. А тоді тихо казав: